fbpx

Можливо й гріх так казати, та я завше відчувала, що Бог якось по-особливому ставиться до моїх прохань

Хочу вас запевнити, що не тому я так думаю, що безгрішна. Та навіть навпаки, дуже грішна, але таку маю незаслужену, на мій погляд, прихильність Божу.

Мені зараз ледь за 40 і, оглядаючись на своє життя, я зайвий раз переконуюся, що абсолютно права.

Дуже непрості ситуації з яких я виходила ціла і неушкоджена, були в моєму житті досить часто. Я проходила там, де падали десятки до мене…. але я лише зараз це розумію.

Мене неначе вела якась потужна сила, що не давала впасти, навіть, якщо я обирала неправильну життєву дорогу.

Чим заслужила таку ласку Божу, я не знаю, хоча й маю деякі здогадки.

Я росла без батька і не одна в сім’ї, мамі було дуже важко з нами і на досить складний час моє дитинство припало, то я все так собі думала, що Господь за мене заступається, бо я не маю тата.

Хоча думала собі, що то й бабуська могла вимолити мені таку ласку, бо все своє життя провела в пості та молитві.

Але я зараз хотіла розповісти про інше. Просто поділитися історією і, можливо, стати прикладом того, що “просіть і отримаєте” діє в житті, хоч іноді і в дуже незвичний спосіб.

Це був десь 2013, ми з чоловіком і маленькою донечкою переїхали у велике місто, розраховували прижитися тут.

Переїхали ми через роботу, чоловікові запропонували гідну зарплатню, що стало для нашої молодої сім’ї дуже вагомим аргументом, орендували житло і видихнули.

– Нарешті і полегшення, – міркували ми, але ж ні – лиш початок звивистої дороги.

Несподівано занедужала доня, ми потрапили в стаціонар, чоловік втратив роботу, всі гроші пішли на лікування, допомогти нікому. Нам здавалося, що це просто крах усіх життєвих планів.

Єдине, що у мене залишилося, це 100 гривень, з якими я пішла з дитиною у магазин за хлібом.

Дорогою моя пташка невгаваючи щебетала свої дитячі розмови, посміхалася, щиро заглядає мені у вічі і раптом сказала:

– Мамусю, я так хочу морозива, – замріяно закотила оченята, – і шоколадочку, хоча б маленьку.

Моє серце стиснулося. Я почала їй пояснювати, що дуже б хотіла їй купити, що просто на даний час не маємо на це грошей, що мусимо взяти додому хліба, бо морозивом не нагодуємо всіх нас. Але я не бачила в її очах розуміння, вона була ще надто маленькою. І якось, ніби ненароком, я сказала:

– От якби я зараз знайшла 200 гривень, то одразу ж купила б тобі і морозиво, і шоколадку, і ще навіть булочку з сиром, твою улюблену.

І, як ви вже здогадалися, буквально за кілька кроків я бачу на стежці 300 гривень. 2 по 50 і одну 200. Я спочатку не повірила навіть, потім почала думати, що моя знахідка, то чи ж чиясь згуба. Я дві години простояла на тому місці, чекала, що хтось шукатиме, розпитувала перехожих, але ніхто так і не з’явився. Зауважу, що 300 гривень на той час, то були немалі гроші.

Чи варто розповідати, що того вечора моя доня їла і морозиво, і щоколадку, і свою улюблену булочку, а я, навколішки, вкотре дякували Богу за його ласку, хай і в такий незвичний і буквальний спосіб. А ще я молилася, щоб Бог подбав і про того, хто загубив ті гроші, бо ж не з неба вони впали.

Але й на цьому щедрість Господня до мене не закінчилася. Подзвонила подруга і сказала, що має пропозицію по роботі, але треба вирішувати терміново. І ми погодилися, а людина, яка шукала працівника, в перший же день скинула нам аванс тисячу гривень, як підтвердження своїх намірів взяти нас на роботу. Ось так, буквально в один день, наші проблеми вирішилися.

Можливо в це складно повірити, але саме так все і було. І це лише один з прикладів “допомоги з неба”, для мене.

З того часу минуло вже купу років, але ця історія досі в моєму серці, може й когось із вас вона зігріє у ці непрості часи.

You cannot copy content of this page