Я виріс у консервативній сім’ї. Усі мої родичі зайняті у сімейному бізнесі і працюють там. Увесь дохід вибудуваний на довірі і добропорядності. Нашій родині довіряють, на нас рівняються.
Коли вони познайомилися з моєю майбутньою дружиною, то полюбили її та прийняли як свою. Ми зустрічалися два роки а після заручин виявилось, що вона при надії. Запрошення вже було розіслано, але щойно батьки дізнались про це почалось щось неймовірне:
— Я взірець, а мій син утнув таке? Будь-хто вміє рахувати і кожен зможе сказати, що я не впорався у власній родині, а повчаю інших. Наше життя тримається на репутації і довірі. Про що ми говоритимемо, якщо у нас тут у домі таке?
Вони офіційно відмовилися від участі в урочистості. Більш того, вони відмовились оплачувати свято і припинили з нами спілкуватись.
Звісно, було неприємно і ми з нареченою такого просто не очікували. Але шлюб уклали і виїхали до іншого міста, подалі від родини.
Три роки минуло і от на нашу адресу надійшла посилка. Ми були щиро здивовані особливо тим, що вона була надіслана моїми батьками. Я навіть, не розпаковуючи відправив усе назад.
Час минув і вони готові прийняти нас назад. Хочуть спілкуватись з онукою, говорять що сумують за мною. Але віри їхнім словам у мене вже немає.
Дружина не проти відновити стосунки, каже в родинах буває різне. А я й голосу їхнього чути не можу. Згадую, як вони вчинили і не можу простити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
