fbpx
Історії з життя
Ми були такими молодими, що нас і жінками важко було назвати. Але називали. В лікaрні всіх так називали. І була в лікaрні Свєтка – некрасива, повна і роздута. І до неї приходив такий самий некрасивий куций чоловік

Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікaрні всіх так називали.

За матеріалами – Damys.

Ми всі чекали наpoдження дитини в палаті на дванадцять чоловік.

Називалося це «лежати на збереженні».

І була така негарна Свєта з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні – там ні душу, ні дзеркала не було. Але Світлана була нехороша собою і дуже повна, вся роздута.

Палата була на першому поверсі, чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки гадали і тривожилися: чи прийде їхній чоловік?

Не до всіх приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю …

І деякі жінки плакали вночі. У лікaрні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу. І питали: «Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку? »…

А до цієї Свєти ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! – приносив маленьку алюмінієву каструльку. Він її привозив, замотавши в ковдрочку стареньку. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий. Він приїжджав після роботи на заводі, коли години прийому відвідувачів закінчувалися. Але ми ж на першому поверсі були. І він мовчки передавав каструльку Свєті, а вона їла. Вона і мене пригощала, мій чоловік в аpмії був.

Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Години дві треба було їхати. І вони майже не говорили.

Читайте також: “Здай її до інтернату!” – кричала 17-річна сестра після смepті матері. Маленьке 6-річне дівча лише дивилось сумними очима на батька, який запив і не хотів її глядіти і не могло повірити, що не побачить більше доброї мами Віри

А потім мене виписали. І цю Свєту років через п’ятнадцять я зустріла на вулиці. Вона знову була в полoженні. І у неї вже було троє дітей. І вона красива стала! Повна, але дуже красива. І машина гарна. Діти теж гарні, вона так сказала. І життя хороше, красиве! А за кермом сидів цей рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне – не краса. Головне, що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою … І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години. Навіть якщо все життя їхати – разом.

facebook