fbpx
Історії з життя
Ми довго не наважувались на цей непростий крок. Спочатку, навіть розмовляти про це не бажали, але їй щоденно ставало все гірше, тому ми все ж наважились. Проте, несподівано прямо повстала рідня. Ті люди, які навіть не телефонували, коли вона тут була, різко почали нас вчити, як насправді потрібно було зробити у нашій непростій ситуації

Ми довго не наважувались на цей непростий крок. Спочатку, навіть розмовляти про це не бажали, але їй щоденно ставало все гірше, тому ми все ж наважились. Проте, несподівано прямо повстала рідня. Ті люди, які навіть не телефонували, коли вона тут була, різко почали нас вчити, як насправді потрібно було зробити у нашій непростій ситуації.

Так склалось. що ми з чоловіком нещодавно відвезли його маму до спеціального закладу для людей похилого віку. Ось уже 3 роки вона живе у нас і ми з чоловіком доглядаємо її. Вона має серйозний розлад пам’яті. Їй потрібна цілодобова опіка і нагляд, адже останнім часом вона ще й стримувати себе перестала.

У нас двоє малих дітей, я вважаю, що вони не повинні бачити бабусю в такому стані. Вони до неї підбігають, а вона їх просто не впізнає.

Більше того, я бачу, як чоловіку важко спостерігати за такою поведінкою матері. Тому найкращий вихід із ситуації був відправити її під нагляд спеціалістів.

Там її забезпечили хорошим харчуванням та якісним, професійним доглядом. Ми сплатили вже кілька місяців одразу.

Але на нас посипалися докори зі сторони родичів чоловіка. Бачте, ми вчинили не по-людськи. І всі просять її звідти забрати. Ні разу її не відвідавши, вони вважають, що їй там не надто добре.

Я нічого не маю проти свекрухи. Але якщо згадати дитинство чоловіка, то вона ніколи не була зразковою матір’ю, постійно залишала його одного. Тільки свого часу ніхто з родичів її за це не дорікнув. навіть, коли вона пішла жити до свого чоловіка а сина залишила свого десятирічного одного. Так, приходила, їсти варила. але все ж.

Натомість на нас ллється стільки негативу. Забрали б самі і зрозуміли, що догляд за такою людиною це титанічна праця. А чоловік і я працюємо, та й з дітьми теж треба проводити час.

На мою думку, ми вчинили правильно і мамі там набагато краще, ніж удома. Тим більше ми її постійно відвідуємо всією сім’єю. Іноді вона навіть згадує нас ненадовго.

Але, навіть на роботі, мої колеги дозволяють собі говорити, що ми вчинили не правильно.

Але чому? напевне мене зрозуміє, тільки той. хто е все пережив і бачив своїми очима. одне діло пафосно руками розмахувати, а геть інше жити з такою бабусею під боком.

Хіба не так?

20,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page