Ми із чоловіком у батьків його поки живемо. Є у нього і сестричка старша, їй батьки вже квартиру купили, вона окремо проживає. А от ми поки змушені чекати на свої обіцяні квадратні метри. Жили ми всі разом дуже дружно, але донедавна. Все зіпсував ювілей мого свекра, вірніше те, як повелась на ньому сестра чоловіка. Іщо найприкріше – винною чомусь я лишилась.
Я мама двох дітей. Нині у декреті із молодшою донькою. Та й зі старшою треба повозитись: то гуртки, то уроки, то школа. Я дуже відповідальна щодо материнства. Стежить за харчуванням доньок, багато часу приділяю прогулянкам та їхньому здоров’ю.
Я рідко дозволяю дітям дивитися мультики та привчаю їх до читання книг. Хазяйка я теж відмінна. І пиріжки печу, і всю квартиру намиваю. Коли виходжу надвір, то не сиджу на лавці, як інші матусі, а з дітьми граюсь. Свекруха мене називає мамою із обкладинки і я дуже тому горда, погодьтесь не кожну маму навіть свекруха поважає.
Донедавна сім’я у нас була дружною. Ми відзначали всі свята, їздили на дачу і навіть якось подорожували до моря всією родиною. Тоді і сестра з чоловіка з дітьми була і його батьки з нами їздили. Усі ці роки ми збиралися разом за одним столом – ці традиції залишалися незмінними.
Усе було прекрасно донедавна. У лютому мій свекор відзначав своє 60-річчя. Ми відзначали у кафе і гостей кликали не багато, з усім зрозумілих причин. Зібралась уся родина, було дуже весело, аж тут і сестра чоловіка, яка припізнилась прийшла. Вона привітала іменинника, обійнялась з усіма нами дітей та підійшла до мене. Як же я здивувалася, побачивши, що вона не надто здорова.
Я мало дар мови не втратила. Як вона могла так вчинити, ще й дітям щойно піднесла солодощі, обіймала. Я тут же попросила її піти. ну куди це годиться, ми ж усі люди дорослі? А вона дивиться на мене великими очима, вдає, що нічого не розуміє. Мовляв до тата прийшла не до мене.
Тоді я узяла дітей і хоч чоловік мій був проти. проте я пішла додому. Якщо вони про себе не дбають, то я хоч про діток подбаю і про себе.
Свекруха прийшла додому і почала висловлювати своє невдоволення. Мовляв, я вчинила дуже не гарно і їм було соромно за мою поведінку. Вона вважала, що то не привід, аби псувати сімейні стосунки. Але я не погоджуюся. Навіть чоловік на боці матері і каже, що то було занадто.
А я вважаю, що вчинила вірно і взагалі я б була на святі і з радістю, якби не сівший голос і “апчхи” його сестри. Так що тут вона повинна вибачитись а не я.
Хіба не так? Ви б що інакше вчинили?
13,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
