Ми із подругою давно обговорювали можливість виїзду за кордон на заробітки. У неї в Чехії сестра працює і живе уже більше 15 років, вона нас і покликала до себе навіть, роботу нам знайшла. Я довго не могла зважитись, адже мала двох діток молодшого шкільного віку, та й чоловіка самого із ними залишати не надто хотіла. Однак, таки поїхала я, але вже за два тижні мусила повертатись – доня покликала зі сльозами на очах.
Ми з чоловіком проживаємо у невеликому містечку що на Черкащині. Тут у нас квартира власна своє розмірене життя.
Ніколи наша сім’я не була багатою, але коли я втратила роботу, то геть туго стало. Другої такою у нашому містечку просто не знайти, а на мінімалку я не можу піти, адже повинна ще й про маму свою стареньку дбати. Вона не надто здорова і пенсії їй на підтримку нормального самопочуття зовсім не вистачає. Я купувала усе необхідне в аптеці,
Моя подруга вже давно кликала мене на заробітки в Чехію. Ніна їздила туди на три чотири місяці у рік і поверталась із досить гарною сумою.
— Ну що, твій Павло хіба не побуде із малими два місяці. чи три? У нього робота з дев’ятої до шостої, думаю що впорається ще й на дивані полежати час буде.
Я спочатку була проти категорично, а потім зрозуміла, що вибору не маю. Таки поїхали ми у ту Чехію, хоч було важко залишати дітей і чоловіка.
Однак, уже за два тижні я мусила повертатись додому, адже донька хлипала у трубку і дуже просила мене якнайшвидше бути вдома.
Я говорила дитині, що поки приїхати змоги не маю, але сама уже їхала, тож моє повернення стало сюрпризом для усіх. Будинок у нас старий, стіни тонкі, тож я добре чула чого саме моя донька так настирливо маму додому просила повернутись.
Голос свекрухи я ще із під’їзду почула. Вона на всю бідкалась і розповідала, що ніколи в житті не думала, що можна жити в таких умовах, говорила що ніде і ніколи не бачила такого безладу у всьому. Далі вона почала повчати онуку і говорити, що та не так миє посуд і що якщо мама рідна не вчила, то хоча б бабуся її до порядку буде схиляти.
Коли я відімкнула двері, то картину застала не надто приємну: син стояв у кутку, а доня хлипала над тарілками.
Свекруха ж моя зобразила несказанну радість і щастя на обличчі.
— Ось і мамочка ваша. – заспівала вона медовим голосом, – Бачте, мої хороші. а ви сумували. Настуню. дякую люба моя що посуд миєш, бабусі допомагаєш, але я все ж сама, ти ще геть мала, тобі воно не треба. Ідіть із Дмитриком грайтесь, мої янголятка.
Коли я виправадила свекруху додому і поговорила із дітьми, то зрозуміла, що бабуся у домі з’явилась майже одразу після того, як я поїхала. Мені про це говорити тато заборонив, мовляв, то у них буде такий сюрприз і таємниця.
— А хто мав бути з двома дітьми яким і десяти ще немає доки я з роботи повернусь? Так, вони самостійні, але я спокійно не міг працювати знаючи, що вони одні. Так, у мами є характер, вона вимоглива, але нічого, я людиною виріс, тож це навіть добре, що вона тут порядки наводить і привчає до того онуків.
Моя мама також здивувалась тому як я відреагувала:
— Ти чого, доню? Вона тобі допомагає. виручає з онуками, а ти ще й невдоволена? Май совість, дитино.
Тепер я просто не знаю, що робити і як бути. діти просять не залишати їх і не їхати знову у Чехію, але я у нас стільки боргів накопичилось, що інших варіантів просто немає.
Як же мені бути? Поїхати на кілька місяців, але часто телефонувати? Чи все ж залишитись, адже діти так просять?
07,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
