По сусідству з нами жила проста сім’я, і вони нічим не відрізнялися від інших. Мали троє дітей, дочку Настю, та синочків Ромку та Дмитра. Росли діти на радість мами та тата.
Батьки, як і всі в селі важко працювали, вся домашня робота була на дітях. Ромка і Дмитро по господарству, а Настя прибирала в хаті, готувала вечерю.
Раділи батьки, які виховали добрих діток. Роки текли, мов вода крізь пальці. От і вилетіли з батьківського гніздечка, як пташенята. Поїхали вчитися, Настя вчителем мріяла стати, зустріла гарного хлопця, вийшла заміж і залишилася жити у місті за кілька кілометрів від дому батьків.
Тішились сусіди мої, чоловік гарний, багатий, добре буде доньці. Ромка також після навчання в технікумі не захотів повертатися до села. У місті краще, і робота знайшлася, лишився.
Тільки найменший Дмитро після навчання летів додому, як на крилах. Кохання велике чекало вдома. Оксана закінчила школу, коли за нею почав ходити Андрій. Заможний, гарний, чорноокий, усі дівчата мріяли про нього, а він обрав її, Оксану. Одружившись, залишились у селі.
Купили будинок окремо від батьків, і йшло їхнє життя потихеньку. Жили не багато, але не скаржилися, працювали, ростили дітей. Батьки вже на пенсії, але все ще працювали на своїй землі. Господарство гарне мали, та й поля свої були. Сусідка завше за дітей раділа. Не кожному так пощастило, аби всі троє і всі гарно в житті влаштувались.
Все рухнуло зненацька. Увечері ліг спати і більше не прокинувся голова родини. А сусідка моя не змогла пережити такої втрати – злягла і провести чоловіка не змогла. Старші двоє поплакали, поплакали і поїхали собі залишивши лиш обіцянки допомагати Дмитру засобами догляду за мамою.
Усе на плечі невістки Оксани лягло бігала між роботою та двома будинками: господарство, дітки, потім біжить до свекрухи, погодувати, прибрати. За рік змарніла і не впізнати. Все повільніше ходила, все блідішою була, аж поки не потрапила в стаціонар.
Дмитро одразу брату і сестрі зателефонував, попросив. аби хтось до матері приїхав, адже він просто не зможе скрізь встигнути. Яким же було наше здивування, коли донька з сином приїхали за мамою на швидкій. Ми щиро вірили, що сусідку хтось із дітей до себе забирає, але ні, вже назавтра Дмитро плачучи розповів, що маму вони завезли до старечого дому.
Пояснили усе діти просто – часу і місця у них немає. адже догляд за лежачою людиною надважкий і вони не хочуть покласти на це своє здоров’я, як зробила необачно Оксана. Коли ж Дмитро у рідних попросив допомоги на те, аби поставити дружину на ноги, отримав від рідних відповідь:
— Ми й так у маму вже скільки грошей спустили, не маємо ні копійки зайвої, самим потрібно. А ти про що думав, коли твоя жінка так важко працювала? Тепер вже сам якось.
Немає вже моєї сусідки багато років, а колись гарний, заможній двір став пусткою. Діти уже багато років по судам бігають, кожен собі шмат батьківського спадку хоче і то найбільший. Не розмовляють одне з одним. А Оксана так і не одужала до кінця – з палицею ходить і щороку лікується.
18,11,2022
Головна картинка ілюстративна.
