Ну гаразд, – ми вирішили, – якщо не подітися, то куди подітися. Вирішуватимемо проблеми в міру їх виникнення. І махнули рукою.
З того часу хмара років минула, борщі, пелюшки — куди без них. З нагоди останнього вихідного дня вирішили пельменів наліпити. Теж типова рутинна справа. Я м’ясорубку розкочегарив, дружина тісто замісила, сіли робити. Я тісто розкачую, дружина збирає, коли затоварюється кружечками, я приєднуюсь.
Обговорюємо тісто, м’ясо, звідки слово пельмені пішло. Добре, в принципі, але чогось не вистачає. Завів музику, гірлянду новорічну увімкнув, гірлянда мерехтить, The Speakeasies’ Swing Band грає. Ліпимо, слухаємо, обговорюємо джаз. Добре, але можна ще краще.
— А ось у мене пляшка арманьяка дарована непочата з Нового Року стоїть, — говорю, — давай продегустуємо.
— Під пельмені? Та ти здурів.
— Не під пельмені, а під джаз. І під процес.
— А, ну тоді розливай.
Налив по 50, джаз грає, пельмені ліпляться, обговорюємо переваги бюджетних напоїв над небюджетними. Добре!
— У мене десь кубинська валялася, до речі. Під такий напій, треба!
— Любий, ти ж не палиш! І в кухні надимиш.
— Та годі тобі, вікно відчиню потім, пельменчики поставлю, з лавровим листочком, з запашним перцем. Воно й переб’є.
— Тоді давай.
Джаз грає, кільця диму піднімаються, пельменчиків все більше, розмови все цікавіші. От тепер взагалі суперово, так би й ліпив до ранку, але тісто скінчилося. Ось такі пельмечики у нас вийшли під джаз.
А браковані ми зварили з запашним перцем та лавровим листочком. І з’їли, правда, без подарованого напою, бо такий напій під пельмені — неправильно. А біленька у нас удома не водиться, не любимо. Ну вони і без цього добрі!
А щодо рутини — ось не знаю, засмоктала вона нашу сім’ю вже чи треба ще років 20 почекати. Але якщо й засмоктала, то не заважає. Не все ж кохання-зітхання, треба і пельменьчиків наліпити.
Любіть одне одного, ліпіть пельмені та робіть тихе свято з кожного дня свого життя.
уеks. Фото ілюстративне.
