Ми не бачилися років п’ятнадцять. Колись у нас був недовгий роман, але у Олі незабаром з’явився цілком офіційний наречений. Ми розлучилися, я побажав їй щастя в особистому житті. Тепер Оля знайшла мене сама, їй була потрібна моя допомога в одній справі.
Ми зустрілися. Оля майже не змінилася: така ж струнка, така ж зеленоока і трохи глузлива. Поговорили швидко про справу і я сказав:
– Гаразд, давай про тебе! Як чоловік, як діти?
– Я незаміжня.
– Розлучилася?
– Ні. Просто не було часу.
– А той жених?
– Ой, ну ти згадав. Він хотів звичайної сім’ї. А я займалася справою, мені було не до цього.
За п’ятнадцять років з стажерки, яку я колись знав, Оля перетворилася в бізнес-леді. Своя фірма, невелика, але успішна. Будинок за містом, відмінна машина. У Олі все було для щастя. Крім сім’ї. Тому що дітей у неї теж не було. Тепер Олі було вже 37.
– Слухай, – кажу. – Ну як же так? Без дітей?
– Поки абсолютно немає часу. Я ж не можу на когось звалити свій бізнес. У мене на це своя філософія.
Чесно кажучи, після цієї зустрічі у мене було відчуття, ніби я подивився дуже сумне кіно. Де в фіналі всі пішли у засвіти. Що, блін, за філософія? Звідки така?
Моя ідея проста і стара як світ. Якою б діловою, хваткою і обдарованої була жінка, головне – сім’я і діти. Просто я взагалі не розумію, навіщо жінці бути в цьому світі, якщо ти не виростила дитини. А краще двох. А ще краще трьох.
Одна моя знайома рулювала невеликою компанією як топ-менеджер. Була вельми амбітна, я навіть її трохи побоювався, такий метал у голосі. Залізна леді. Привела у світ перше дитя. Потім другого. Стало важко – і робота, і діти. І в один прекрасний день вона мене приголомшила: взяла і звільнилася. Пояснила: «Знаєш, я не можу ось так сидіти в офісі, коли там двоє малюків, нехай навіть з прекрасною нянею». Я запитав: а як же амбіції і кар’єра? Вона відмахнулася: «Мої амбіції тепер – третій малюк». І таки мала третього зовсім скоро.
Але що тоді за «нова філософія»?
Одна леді у офісі мені пояснила: «Жінка повинна бути вільною. Хоче має дітей – а не хоче не має. Ось я не хочу. Я вільна від всього цього, я цілком щиро не хочу дітей. Я дуже задоволена своїм життям ».
Мені кажуть, що таких все більше. Вони скидають «стереотипи», нав’язані цивілізацією. «Відчепіться від нас, ми нічого не повинні!»
І начебто вони абсолютно праві. Чоловікові все можна, ніхто від нього не вимагає заводити сім’ю. Якщо він холостяк в сорок років – заради бога, такий його вибір. Навіть возитися з дітьми – необов’язково. Хоче – возиться, не хоче – йде до друзів.
Днями я розмовляв з діловою, дуже успішною жінкою. Ми з нею в давніх дружніх стосунках. Їй 36. Вона не заміжня і у неї немає дітей. Але вона завжди дуже весела, діловито, оптимістична. Мені б ніколи не спало на думку, що відсутність родини – проблема для неї. До того ж є улюблена собачка. Мені здавалося, що вона абсолютно задоволена життям. Кажу: «Слухай, у тебе теж ця нова філософія – без дітей, без чоловіка?» Вона подивилася на мене, посміхнулася невесело: «Олексію, немає такої філософії. Є одна жіноча філософія – бути щасливою. Будь-яка хоче сім’ю та дітей, будь-яка! Якщо вона буде тобі говорити, яка вона вільна і крута – це неправда і виправдання, запам’ятай! »
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
