fbpx
Історії з життя
Ми не мали бажання, але ж хто нині запитує – все ж перебрались з дітьми до моєї мами в місто. Вона нам одразу сказала, що має власне життя і нас прийняла лиш тимчасово. одразу звела нас із подругою ріелтором, аби ми шукали квартиру з першої ж години нашого приїзду. Мені аж соромно було перед сім’єю за такі її слова, але як виявилось – то були лиш квіточки

Ми не мали бажання, але ж хто нині запитує – все ж перебрались з дітьми до моєї мами в місто. Вона нам одразу сказала, що має власне життя і нас прийняла лиш тимчасово. одразу звела нас із подругою ріелтором, аби ми шукали квартиру з першої ж години нашого приїзду. Мені аж соромно було перед сім’єю за такі її слова, але як виявилось – то були лиш квіточки.

Розповім по порядку. Моїй мамі сорок. я її дуже рання і єдина дитина. Виховувала мене вона звісно інколи, але більше часу я була надана сама собі.

У мене зараз двоє дітей. Мешкали ми з чоловіком у Запоріжжі і хоч не хотіли, але заради спокою дітей. таки мусили приїхати до моєї мами на деякий час.

Справа в тому, що мама намагається молодитися з усіх сил. Вона займається спортом, регулярно ходить до косметологів. Часом здається, що виглядає вона краще за мене.

Моя мама не заміжня але незважаючи на свій вік, на своє особисте життя вона не начхала. У їнеї завжди багато залицяльників і на побачення вона бігає регулярно. Але то її справа, звісно.

По нашому приїзді мама моя покликала усіх нас на кухню і тоном цілком серйозно заявила:

– Не називайте мене “бабусею”. аж око смикається. Я молода жінка і не хочу чути до себе такого звертання. ніде і ніколи. я не жартую. навіть між собою мене на ім’я називайте.

Причому навіть коли вона залишається з онуками віч-на-віч, все одно не допускає до себе такого звернення. Я намагалася їй пояснити, що в тому, що вона бабуся, немає нічого такого і нехай діти особисто її так називають, а в присутності людей на ім’я.

Я вважаю, що так буде комфортно і їй, і їм. Але мама і слухати нічого не хоче. Вона ледь заявила. що бабусям 70 років і вони на лавках під під’їздом сидять, а вона ще молода і гарна.

І все б нічого, але мої малі ну ніяк не бажають перевчатись. Коли я кажу, що “віднеси Лізі” так вони лиш дивляться здивовано – хто то. А от коли кажу – бабусі, одразу розуміють про кого мова.

мама почувши з моїх уст такі слова аж ногами затупотіла. Сказала, що в її домі її ніхто і ніколи та кликати не буде, а якщо щось не подобається. то ми знаємо де вихід.

От скажіть, хіба вимовлене дитиною слово “бабуся” то так неприємно. Хіба не це є логічним продовженням життя людини? Вона бабуся і є. Навіщо увесь цей цирк.

Хіба не так?

20,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page