Яка ж це гидко — подарунок, який тобі вручають з урочистою промовою, а потім за кілька місяців намагаються підступно відібрати! Це як солодкий сон, що перетворюється на липкий, тривожний кошмар.

Як це можливо? Зараз я розповім про цю неймовірну історію, що розгорнулася навколо мого чоловіка Артема, його батька Павла Петровича і його хитромудрої другої дружини Христини.

— Соломіє, дозвольте мені бути прямою, — Христина сиділа навпроти мене у кафе, її макіяж був бездоганний, але в очах горів холодний, хижий вогонь. — Мене не цікавлять ваші весільні обіцянки. Мене цікавить закон. Мій син, народжений у шлюбі з Павлом Петровичем, має повне право на частку у цій нерухомості.

Я відчула, як внутрішньо стискаюся, намагаючись зберегти зовнішній спокій.

— Христино, цей “подарунок” був зроблений Артему, ще до того, як стало відомо про вашу дитину. І Павло Петрович сам підтверджує, що дитина, м’яко кажучи, не може бути його, зважаючи на час.

— А закон говорить про інше, — перебила вона мене, не змінюючи тону. — Дитина народжена у шлюбі, отже, вона є законним спадкоємцем. І ця її частка може ускладнити ваше життя значно більше, ніж ви думаєте.

Вона зробила паузу, граючись ручкою на столі, ніби це була фішка в шаховій партії.

— Ви маєте два варіанти. Або ви звільняєте площу трикімнатної квартири протягом місяця, і ми займаємо її, щоби дитина мала простір, або ми домовляємося про компенсацію. І це буде дуже значна сума, Соломіє. Вам доведеться глибоко зануритися у фінансові резерви, щоб задовольнити наші вимоги. Або ж, — вона посміхнулася, і це була найнеприємніша посмішка, яку я бачила, — якщо ви готові додати ще трохи до вартості частки, я можу забрати всю суму і ви залишитесь ні з чим, але будете мати чистий юридичний хвіст. Що ви обираєте: скандал у суді чи розумний розрахунок?

Моє обличчя, мабуть, побіліло. Вона поводилася не як ображена дружина, а як досвідчений фінансист, що розігрує складну схему. Мені стало огидно від її цинізму.

— Ми не віддамо наш дім, — твердо відповіла я. — І я раджу вам пам’ятати, що ваші слова не є частиною «розумного розрахунку». Ми будемо судитися. І Павло Петрович готовий довести.

— Доведете? — Христина засміялася, але її сміх був сухий, без радості. — Побачимо. До зустрічі в суді, Соломіє.

Вона підвелася, кинула на стіл серветку і пішла, залишивши мене наодинці з цією проблемою, яка здавалася непідйомною.

Рік тому я була впевнена, що моє життя нарешті знайшло спокійний, щасливий фарватер. Я познайомилася з Артемом, і наше знайомство швидко переросло у щось більше.

Артем був чудовим хлопцем, порядним, турботливим, хоча й зі складною родинною історією. Його батьки давно розлучилися, і це розлучення було досить гучним і неприємним.

Артем жив із мамою у просторій двокімнатній квартирі, яка дісталася їй після обміну. А його батько, Павло Петрович, — у невеликій однокімнатній квартирі. Це був вимушений розмін, який дозволив колишньому подружжю розійтися і жити окремо, кожен на своїй площі. Крім однокімнатної він мав ще трикімнатну квартиру своєї матері. Те житло він відремонтував і здавав в оренду отримуючи досить такі гарні гроші за нього.

Згодом Павло Петрович знайшов собі нову супутницю життя — Христину. Вона була значно молодша за нього, різниця у віці становила цілих сімнадцять років.

Збоку це виглядало, ніби чоловік переживає “другу молодість”, але дуже скоро ми зрозуміли, що це було радше божевілля. Він настільки втратив голову від молодої дружини, що сланцювався перед нею килимком, а вона, здавалося, без жодних докорів сумління витирала об нього ноги.

Я особисто не була свідком їхніх сцен. Коли Артем познайомив мене з батьком, їхні стосунки з Христиною вже тріщали по швах. На той момент Павло Петрович був на межі повного розриву.

Причина була настільки обурливою, що її переказували напівголосом. Він застав Христину з якимось молодиком у себе вдома. Ба більше, це сталося на їхньому сімейному ложі!

— Я просто викинув те ліжко! — з гіркотою розповідав нам Павло Петрович, коли ми прийшли до нього додому. — Це все, що я зміг зробити у той момент.

Після цього інциденту до нього почали доходити різні розповіді від знайомих, мовляв, він давно вже має “роги”, просто не хотів або не бажав нічого помічати. Це посилило його душевні переживання.

Павло Петрович був засмучений і пригнічений, але все ж знайшов у собі сили і виставив Христину за двері. А до цього він виношував такі грандіозні плани! Хотів продати свою квартиру і разом із Христиною побудувати просторий заміський будинок, переїхати туди і жити на природі, як він казав.

Єдине, що Христина змогла відстояти під час цього ганебного розриву, — це автомобіль, придбаний під час їхнього недовгого шлюбу. Проте, навіть вигнана, вона ще якийсь час ридала і просила його пробачити.

Можливо, вона розуміла, що знайти нового покровителя буде не так просто. Зрештою, їй було вже тридцять років, і вона, на жаль, помітно набрала зайвої ваги. Вона не була вже тією красунечкою, як колись.

Павло Петрович, на диво, не поспішав оформлювати розлучення. Він вважав, що йому немає чого втрачати. Його однокімнатна квартира була куплена ще до другого шлюбу, і він був її єдиним власником.

Зрештою, Христина принишкла. Вона перестала виходити на зв’язок, уникала зустрічей. Як ми дізналися згодом, вона перебралася до того хлопця, з яким її застав Павло Петрович, і їхні стосунки, на щастя, благополучно закінчилися.

Павло Петрович трохи заспокоївся, вирішивши, що розлучення — справа часу, а тут ще й почалися всілякі карантини та пандемії, і стало не до того.

Тим часом ми з Артемом активно готувалися до весілля. Це була осінь. Ми були зайняті вибором суконь, кілець, узгодженням списку гостей. І ось, поки ми були занурені в ці приємні клопоти, ми почали помічати дещо дивне: батьки Артема, Павло Петрович і його перша дружина, знову почали зближуватися. Вони часто розмовляли по телефону, зустрічалися, щоб обговорити щось.

— Мамо, ви з татом ніби знову, як голубки, воркуєте, — одного разу пожартував Артем.

— Ну, він же батько мого сина, — відповіла його мама, усміхаючись. — І він зараз переживає не найкращі часи. Хіба я можу його залишити?

Нам це дуже подобалося. Ми щиро сподівалися, що вони знову зійдуться. Це було б найкраще для всієї родини.

І ось настав день нашого весілля. Було багато емоцій, радості, танців. До того моменту ми планували пожити якийсь час у мами Артема, а потім брати кредит на власне житло. Це було нашим головним планом на майбутнє.

Під час застілля Павло Петрович взяв слово. Він був схвильований, але його очі випромінювали радість і тепло.

— Дорогі мої молодята, Артеме і Соломіє! — почав він свою промову. — Я багато чого зробив неправильно у житті, особливо останнім часом. Але тепер я хочу, щоб ви, мій син і його прекрасна дружина, розпочали свою дорогу з чистого аркуша. І щоб вам не доводилося думати про якісь там кредити.

Він зробив урочисту паузу.

— Я дарую вам ключі від моєї трикімнатної квартири! Ви можете переїжджати хоч сьогодні! Я хочу, щоб ви там створили свій родинний затишок. Щодо мене, то я буду дуже радий, якщо моя перша і єдина справжня дружина прийме мене назад до себе.

І з цими словами він поклав на піднос, який тримав Артем, блискучий ключ, зробивши грандіозний і дуже емоційний подарунок.

Нашій радості не було меж! Це був неймовірний жест, який вирішував нашу головну проблему. Залишалося лише оформити всі документи, але ми вирішили не поспішати.

— Нічого, — сказала я Артему. — Можна поки й ремонтом зайнятися. Куди нам спішити? Квартира наша, і це головне.

Ми були впевнені, що маємо в кишені заповітну трикімнатну площу, і почали планувати дизайн і майбутнє.

Але поворот подій виявився абсолютно несподіваним і, я б сказала, підлим.

У жовтні, лише через місяць після весілля, до нас дійшла приголомшлива новина: друга дружина Павла Петровича, Христина, народила. І що найважливіше — вона записала дитину на нього!

Взагалі ніхто не очікував, що вона могла бути вагітною! Вона ж просто зникла з горизонту. Як з’ясувалося, вона спеціально ховалася, аби цей момент став несподіванкою.

І оскільки дитина народилася у шлюбі (нагадаю, Павло Петрович так і не розлучився з нею!), вона одразу почала претендувати на частку квартири батька.

Павло Петрович був просто розгубленим. Він відразу заявив, що це на дев’яносто відсотків не його дитина. Десять відсотків він залишив на сумніви:

— Я не можу стверджувати, але я певен. Напевно.

Але закон є закон — дитина народжена у шлюбі, хоча вони і не жили разом уже багато місяців.

І тут Христина, що називається, “прокинулася”. Вона змагається за частку, яка належала б дитині.

Вона вимагала, щоб ми звільнили трикімнатну квартиру. Або ж вимагала, щоб ми компенсували їй значну частину її вартості. Це була та сама неприємна розмова у кафе, про яку я розповідала на початку. Або ж, як вона пропонувала, ми могли трохи доплатити, і вона б забрала все сама.

— Я не розумію, чому ти її не вигнав одразу! — дорікнув Артем батькові. — Чому ти не розлучився, коли її застав?!

— Я був пригнічений, сину, — Павло Петрович виглядав постарілим на десять років. — Я думав, що нічого не втрачаю. Я не думав, що вона така підступна! Вона ж знала, що робить!

Ось так! Подарунок, який мав стати нашим стартом у сімейному житті, перетворився на важку юридичну проблему. Це було неймовірно образливо.

Павло Петрович, звісно, намагався “розрулити” ситуацію. Він одразу ж найняв адвоката. Ми почали збирати свідчення: свідки, які могли підтвердити, що Христина не проживала з ним довгий час.

Поки кінця і краю цій історії немає. Ремонт стоїть, адже вкладати кошти у те, що можуть у нас відідбрати ми не бачимо сенсу. Христина не відступає і з кожним днем підіймає емоційний градус. Хочеться вже віддати їй усе, аби лиш не бачити і не чути її.

А може і справді – ну її. сказати свекру нехай ділить усе порівну. Ми докладем весільні гроші і придбаємо “чосту, свою” двокімнатну квартиру. Нікому нічого винні не будемо.

Як думаєте, я права?

Головна картинка ілюстративна.