Ми нічим не відрізнялися від інших сімей. Тато працював на будівництві, а мама у школі. Коли все це сталося, мені було близько 10 років, а молодшій сестрі два роки.

Я завжди був активною дитиною, часто ігнорував зауваження батьків, за що не отримував солодкого. Я міг розлити суп і поцілити м’ячем у вікно сусіда, але сестру любив найбільше на світі.

Мама часто повторювала, що я старший і повинен дбати про сестру. Вона була у нас строга, але справедлива.

Якось тата стало. Мама надто важко переживала це, вона ніби сама пішла у інший світ того дня. Якось вона сказала, що піде до магазину. З того часу я її більше не бачив.

Я думав, що щось трапилося, адже мама не могла нас залишити так просто. Мені довелося за один день стати дорослим і взяти опіку над маленькою дворічною сестричкою. Було складно – я сам її годував, одягав, укладав спати. Ще й їжу довелося навчитися готувати.

Я тримався щосили, адже розумів, що здоров’я сестри залежить тільки від мене. Я намагався згадувати всі мамині уроки та втілювати отримані знання на практиці. Ми гуляли зі Світкою на майданчику, каталися на каруселях та готували разом вечерю. Я навіть читав їй казки проти ночі.

Я не знав, що робити далі. За тиждень у нас скінчилися і гроші, і продукти. А незабаром мені до школи, на кого я залишу сестру? Мала сумувала їй потрібна була мама.

Минуло два тижні. Мати не повернулася.

Згодом, ми опинились в дитячому будинку. Нас із сестрою розділили, хоча не мали жодного права. Іноді нам дозволяли бачитися, це були найщасливіші дні.

Якось уранці я прокинувся і почав збиратися до сестри, але вихователька мене обійняла і сказала:

— Мишко, більше ми не зможемо вам з сестрою організувати зустріч. Її удочерили.

Я не засмутився, адже розумів, як важливо дитині рости у повноцінній сім’ї. Незабаром і в мене з’явилися прийомні батьки. Коли я підріс, я попросив батька дізнатися якусь інформацію про мою сестру. Він скористався своїми зв’язками, але не знайшов контактів. Ця інформація була конфіденційною.

Минали роки.

Мені було 30 років, і я часто згадував свою маленьку сестричку Світлану її темне кучеряве волосся та кумедний сміх не виходили з моєї голови. Я мріяв про нашу зустріч, але я розумів, що це практично нереально.

Одного дня я сидів у парку, де колись давно гуляв з сестрою. Сумно було так, що хоч вовком вий. Аж ось, повз пройшла молода жінка з коляскою. Вона так пильно на мене подивилась, що я не міг не звернути на неї уваги.

Волосся! У неї було темне курчаве волосся і очі моєї сестри.

— Мишко, братику, чи ти це? — спитала вона умиваючись сльозами. – Господи, та ти ж геть не змінився, братику. Точно акий, як приходив до мене у снах.

Ми плакали від щастя, бо навіть не сподівалися ще колись побачитись. Я познайомився з племінницею та чоловіком моєї сестри. Тепер у мене є велика сім’я, і ​​я найщасливіша людина на світі.

Бережіть своїх рідних!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – intermarium.news.