До весілля Марта Василівна видалася мені доброю жінкою, вона мене радо зустріла і сама говорила, що вже не могла дочекатися, коли її Русланчик приведе в дім молоду дружину. Вона його ростила сама, з батьком розійшлася рано, але іншої родини не вдалося творити. Самі розумієте – син сенс життя. Мама моя мене попередила, що такі мамині синочки – це дуже поганий варіант для сім’ї, але Руслан був таким мужнім, рішучим, справжній голова родини, справжній чоловік, за яким почуваєшся, мов за кам’яною стіною.
Не дивно, що на знайомство я йшла з острахом, але Марта Василівна вела себе дуже радо, дуже тішилася та показувала його дитячі фото, багато жартувала. Було видно, що вони багато подорожували, вони з ним ділила всі його інтереси, чи краще сказати, прищепила свої.
Руслан і гарно готував, і багато читав, і на танці ходив… Просто ідеальний чоловік.
Ми одружилися і вирішили жити окремо. Це дуже не сподобалося Марті Василівні:
– Навіщо витрачати гроші, які ти так важко заробляєш на квартиру? У нас чудова трикімнатна квартира і чудовий район. Навіщо?
Тоді Руслан її втішив, що ми трохи отак поживемо, але як тільки підуть онуки, то ми переїдемо до неї. Я була проти й такого варіанту, але вирішила змовчати, бо не хотіла починати життя зі сварок.
Свекруха приходила до нас в гості часто і вголос говорила, яка квартира убога й занедбана, натякаючи, що я могла б краще за оселею доглядати. Спочатку я не реагувала, але потім вже мені почало допікати те дзьобання. Тоді вже Руслан сам ходив до мами у неділю і на деякий час стало спокійно. Проте не надовго.
Марта Василівна почала часто хворіти – то тиск, то голова, то ще щось. І вже Руслан після роботи мчить не до мене з букетом квітів, а до мами – то температуру поміряти, то тиск, то посидіти, бо «їй так легше». Далі вже вдома вона телефонує йому і ще пів години жаліється на самотність і старість.
Це вже просто нестерпно. Відпустку Руслан провів в екскурсії по лікарях разом з мамою, щоб виявити, що ж з нею коїться.
Звичайно, що я про це говорю з мамою і вона просто впевнена, що свекруха нагло маніпулює сином, а її здоров’я вистачить на нас усіх. Подруги теж радять аби вона звернулася до психолога і я про це почала говорити Русланові. Тоді у нас і сталася перша сварка.
– Ти геть розум втратила? Мою маму в божевільню хочеш запхати? Для чого? Так тобі її квартира око тішить? Не думав, що ти така меркантильна!
Я була просто вражена, бо ні за які гроші я не хочу жити в її квартирі з нею чи без. Як достукатися до здорового глузду свекрухи – не знаю, бо вона просто починає стогнати і плакати, і ніякої розмови не виходить, адже вона каже, що їй важко, вона себе погано почуває, і дуже хоче вилікуватися.
– Які ви молоді та дужі. А я геть підупала, не знаю, що зі мною. Як добре бути здоровою, – ниє вона.
Я просто не знаю, як бути далі – бо ситуація просто нестерпна.
Фото Ярослав Романюк.
