Ми прожили життя і не спілкувались. Але зараз моя сестра знайшла мене і проситься до мене. І що робити? Ніяк не можу зрозуміти.
Я погано пам’ятаю свою щасливу сім’ю дитинства. Тата не стало, коли мені було 6 років, мама ростила нас з сестрою одна. Коли мені було 14 років, а сестрі 22, мама занедужала.Йдучи на той світ, вона молила мою сестру, щоб та добре стежила за мною, щоб ми жили дружно. А потім мами не стало, і сестра оформила на мене опікунство. У спадок від батьків нам дістався будинок на 3 кімнати з широкою терасою з маленькою ділянкою на околиці міста.
Так. Я була складним підлітком, мабуть, те, що сталось з нашою родиною на мене так вплинуло. Сестра намагалась бути суворою, ніякої від неї ласки не було. Всю ласку і турботу вона віддавала своєму майбутньому чоловіку, з яким ми були не в ладах. Через рік вона вийшла за нього заміж, я навіть на весілля не пішла, і на другий день пішла з дому, щоб не бачити їхнього щастя. У школі вчилася абияк, лише б закінчити. А в 17 років привела для собі в кімнату свого хлопця-неформала. Ясна річ – вдома рейвах, чоловік сестри випровадив мого хлопця з дому. А сестра сказала, щоб я теж слідом за ним ішла. Я так і зробила.
Тоді були складні часи – початок 90-х років. У мене навіть в голову не приходило бігати по інстанціях і судитися з сестрою за будинок, я в цьому нічого не розуміла. Просто зібрала речі, пішла жити до того хлопця в його сім’ю, але його батьки його були неадекватними, та й ми молоді – не змогли побут налагодити, ніхто працювати не хотів. Додому я не повернулася, та мене ніхто і не кликав, сестра вже при надії була, їй мій зайвий рот не потрібен був. Пам’ятаю щастя сестри, коли я повідомила, що виписуюсь з дому, аби не мати з нею нічого спільного. Вона ще в плечі побажала мені скінчити життя десь під тином, усіма забутою.
Я почала своє життя в іншому місті працювала продавцем в кіосках і на базарі, знімала кімнати, жила в гуртожитку. Іноді не отримувала зарплатню, інколи не мала, що їсти і де спати, але до сестри не зверталася. З чуток я знала, що сестра має дівчинку, продала будинок, купила квартиру, але мені було начхати.
Так, вона жила «мов у маслі», її чоловік став бізнесом займатися, машину придбав. А я мала лиш локшину, і то – коли пощастить. Але мені пощастило в іншому: в кінці 90-х на мене звернув увагу брат господині моєї «точки», де я торгувала, у нас почався роман, який скінчився заміжжям. Ми досі живемо душа в душу, є двоє синів, квартира, машина і дача. Ми придбали це поступово, своєю працею, разом, я не сиділа на шиї чоловіка.
Звичайно ж, я цікавилася, як живе моя сестра за цей час, тим більше інтернет вже був, соцмережі. Вона якийсь час там була з фотками своєї щасливої родини, але потім закинула сторінки. А мені писали наші спільні знайомі, що її чоловік став добряче до чарки зазирати. Врешті вони розлучились. Квартиру продали, розділили на три частини, і за свої гроші сестра з донькою купили дуже маленьку двушку-хрущовку із суміжними кімнатами, живуть бідно, сестра працювати особливо не звикла. Її дочка – в усіх бідах звинувачує матір. А нещодавно племінниця вийшла заміж і виживає матір з дому. Ефект бумеранга спрацював.
І ось знову сестра з’явилася в соціальних мережах, стала мені писати. Просить забути всі старі образи, скаржиться на життя, постійно вибачається за молодість: мовляв, ми рідні ж, тато і мама мріяли, щоб ми були дружними. Спочатку нічого не відповідала, потім запитала: «Що конкретно тобі від мене потрібно?». Вона пише, що має безліч проблем зі здоров’ям, а тепер донька з дому виживає, дітися їй нікуди, рідних немає, крім мене. Проситися хоч на дачу, мовляв – готова хоч прислужувати там, тільки щоб я не відмовила.
Чесно кажучи, я не знаю, що робити. Я така людина, яка готова пробачити кого завгодно, тому що сама знаю не з чуток, що таке нужда. Навіть мій чоловік її пошкодував, мовляв – нехай селиться на дачі. Але все ж, розумом я розумію: взяти – це значить дати притулок до самого кінця. Тобто, просто так ж я її на дачі не покину. Потрібно буде турбуватись про неї і її здоров’я. І чому я повинна це на себе брати. Лише тому, що вона “рідня”, чи що? Образи давно пройшли, але я не хочу брати на себе відповідальність за чужу мені людину (по факту). І шкода її, і в той же час якось немає бажання з нею знову зв’язуватися. Що мені робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
