fbpx

Ми вже дев’ятий місяць на батьківщині нареченого моєї доньки, Дмитра. Наше маленьке містечко наразі стерте з лиця землі і ми всі намагаємось усвідомити, що саме це місце тепер наш дім. Але мова не про цеПроте нещодавно до мене моя донечка з новиною прийшла та такою, що я й не знаю, що тепер буде. І говорила я з нею і тато, а вона на своєму – кохання у неї і все тут

Ми вже дев’ятий місяць на батьківщині нареченого моєї доньки, Дмитра. Наше маленьке містечко наразі стерте з лиця землі і ми всі намагаємось усвідомити, що саме це місце тепер наш дім. Але мова не про це. Проте нещодавно до мене моя донечка з новиною прийшла та такою, що я й не знаю, що тепер буде. І говорила я з нею і тато, а вона на своєму – кохання у неї і все тут.

З Дмитром моя Наталя познайомилась на роботі в нашому рідному містечку. На той момент він у свої 27 був начальником у них на фірмі і паралельно розвивав свою справу. Коли ж вона нас з ним познайомила він одразу нам із чоловіком до душі припав. Дуже людяний, добрий і роботящий. Ми були щиро раді за свою Наталочку.

Не підвів нас Дмитро і в кінці лютого. Майже усіх працівників фірми Дмитро зміг евакуювати і розмістити у своєму рідному селі. Для кожного з нас тут роблять усе можливе, аби ми змогли розпочати своє життя з нуля. За це я йому довіку вдячна буду і навряд коли розплатитись зможу.

Тут нас прийняли батьки Дмитра. Познайомившись із ними я одразу зрозуміла у кого пішов їхній син. Нас вони оселили у будинку своєї матері. Потрібно додати, що по нашому приїзді вони там ремонт зробили, воду провели і навіть нам курочок і качок у “придане” дали.

А тепер про те, яку “новину” нам принесла донька нещодавно. Наша Наталя на повному серйозі заявила нам із татом, що закохалась. Мовляв до Дмитра вона вже нічого не відчуває, лиш удячність, а от Василь саме той з ким вона готова життя поєднати.

Чи треба вам розповідати, що ми з татом просто отетеріли. Який Василь, яка любов, доню? А ще як зрозуміли, на кого саме наша дитина Дмитра проміняти хоче так я й розплакалась.

Отого Василя я бачила з першого ж дня по нашому приїзді. Ходить він по селі руки у кишені. Коли літом село гуло-працювало, він все так само просто прогулювався селом. Наш Дмитро сіно з чоловіком моїм з поля возять, картоплю підгортає. передачі для Захисників селами збирає, а той проходжається собі і у вус не дує.

 Живе той Василь із мамою на краю села. Дім тримається лиш на мамі, яка і садить картоплю сама і копає і сапає. Тягає кізоньку туди-сюди. Розповідали мені люди, що був він одруженим, має двох діток, проте жінка від нього у чому було поночі втекла, такий він добрий та хороший.

Думаю, познайомилась наша Наталочка з ним, коли нам дрова привезли. а він їх пиляв. Та такий з нього робітник хороший, що чоловік мій і досі його згадує, коли ті полінця у грубку кидає. напиляв як небуть, усі різної довжини, ні скласти, ні в грубку запхати.

А моя Наталя говорить про нього і аж мліє. І хороший він і заживуть вони разом і буде у них усе, що вона забажає.

— У нього доля така складна, мамо. Ти просто не розумієш. Він таки, такий. Я щаслива, а ти радіти за мене не хочеш.

Я вже й не знаю, як нам бути. Ну що ж це таке? Ми в домі Дмитра живемо, він і його родина нам у всьому допомагають, а у неї любв. та ще й з ким?

Людоньки. як же ж бути?

17,12,2022

Головна картинка ілюстративна pexels.

You cannot copy content of this page