Ми їхали на свято до батьків чоловіка не просто заради самого свята. Мали ми новину особливу, яку ді давно вже чекають. Але, окрім того я ще й розмову мала до свекрухи своєї серйозну. Набридло колами ходити, хотіла прямо запитати і дізнатись, чому все так.
Я зі своїм чоловіком точно знаю, що його батьки мають змогу нам допомогти. Справа в тому, що ми з першого ж дня нашого одруження мріємо про власну квартиру. Вони знають, але допомагати вони нам не хочуть. І ми не можемо зрозуміти, чому все саме так.
У мого чоловіка батьки ніколи не бідували. Але я не через заміж виходила зовсім. Я покохала його і тільки з цього одружилася. Ми не жили із його батьками, а вирішили жити окремо від них з першого ж дня. І весь час у нас була лише одна мета – купити житло. Ми їздили за кордон не раз, тут живемо дуже економно і кожну копійку відкладаємо, але чи багато відкладеш, якщо маєш ще й оренду у десять тисяч платити?
Було таке, що ми до них поїхали. Як завжди мама і тато чоловіка почали питати про онуків. Я була готова до такого, тому прямо сказала, що ощасливимо їх лише після того, як купимо власну квартиру. Щоправда, нам не вистачає грошей на перший внесок. І мій натяк міг зрозуміти будь-хто, але не батьки чоловіка. Лиш зітхнули скрушно, головами похитали, та й усе на тому.
А цьогоріч на Паску ми до них їхали не просто так, а із довгоочікуваною новиною – я при надії. Вирішила, що не буду більше натякати, бо ж завжди відмовка знаходиться – скажу прямо і запитаю. чому вони не хочуть допомагати єдиному сину.
Однак, відповідь на це запитання нас очікувала уже на під’їзді до будинку свекрів. Біля їхнього дому стояла новенька іномарка. Я спочатку вважала, що то хтось на гостину завітав, але ми й порогу не переступили, як свекор повів нас на оглядини. Говорив не зупиняючись і присідав і лягав і біга навколо своєї машини нової, а ми із чоловіком лиш переглядались з-під лоба:
— Вісім років на неї збирав, – говорить свекор гордо, – Ото як тільки землю в оренду узяв у людей так і почали відкладати. Жінка сміється з мене. Трактора б краще узяв, а я й на старому поїжджу – головне, що таки зумів, зібрав на нову машину прямо із салону.
У дім я й заходити після такого не мала бажання. Мені так уже прикро було, що й слова мовити не могла. Свекруха щось клопочеться біля плити, готує, а я нічого вже не хочу.
Знаєте, я не навмисне, просто так накотило в одну мить, от і сказала:
— Скажіть, невже у вас ще діти є? Будете їздити в тому авто спокійно собі і навіть не подумаєте, що сину вашому жити немає де? Ви ж бачили, як ми старались, як трудились, але зараз зібрати необхідну суму просто не можемо. Ще й я при надії, нікуди не поїдемо. Ми ж не кажемо що то на віки,ми все повернемо.
Я свекра не бачила, а він разом із чоловіком тоді саме в кухню зайшли до нас:
— Ти смішна? – запитує свекор, – Чи мені усе із неба маною посипалось? Не раз казав – приїздіть до нас, працюймо разом, ми вам худобу придбати допоможемо. Так ви й місті своєму сидите і ворушитись не збираєтесь. Я трудився вісім років, а вам що заважає. Чи такі ви там начальники, що без вас усе розвалиться? Хочете щось мати – будь ласка я допоможу, але не грошима.
Я досі не можу зрозуміти їхньої логіки, якщо чесно. Ми ж не нероби якісь, обоє працюємо, не маємо якихось там надто великих забаганок. Невже то прямо принцип – не допомагати прямо. Ми ж усе повернемо, не зразу але ж повернемо.
Чоловік говорить, що напевне треба погоджуватись на татову пропозицію, а я не уявляю, як то все буде. Житимемо у них, худобу триматимемо разом чи як? І за що ми будемо щось купувати, адже роботи в нас не буде.
От скажіть, як це все розуміти? Хіба ви б придбали собі авто, знаючи, що син не має власного житла?
16,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
