Отож, приїхали ми тоді на олінклюзів в Туреччину, все навколо чудесне і настрій просто піднесений, адже ми вперше вибралися кудись без дітей і боргів.
Саме так, бо борги у нас були завжди, відколи ми одружилися – то на життя брали, а потім на квартиру, на ремонт. І оте вічне «треба віддати» мені аж снилося.
Добре, що діти підросли і допомогли дещо владнати фінансову сторону та й путівки ці купили вони. Поїхали здавалося в чужу країну, а навколо купа своїх людей і персонал теж деякі слова українські знає.
Буквально в перший день зі мною трапилося оте прозріння про яке я хочу вам розповісти. Справа в тому, що мені зробили комплімент.
Так, мені, п’ятдесятирічній жінці з комплекцією зробили комплімент. І не просто сказали, а підтвердили це поглядом і усмішкою.
Я вам кажу, я наче тих двадцять п’ять років скинула і просто пропурхала в свій номер.
А там вже лежав чоловік та показував червону спину.
– Що ти зуби сушиш? Роби щось!
– Що я тобі зроблю, – кажу я йому, – Сметани нема тут домашньої, щоб я тебе намастила, тому терпи.
І такий контраст, знаєте, тут чоловік бурчить, як завжди, а там мені комплімент кажуть просто так, майже щиро. Я залишила чоловіка в номері, а сам побігла за наступною порцією компліментів, але того чоловіка вже не було.
Я засмутилася, але все одно сіла біля басейну і почала роздивлятися навколо.
В басейні ходила молода жінка з дитиною і було видно, що вона вже геть стомлена, бо дитина крутилася на руках, то хотіла стрибати, то плавати, то у мами на руках бути.
– Іване, поможи мені трохи, – звернулася вона до чоловіка, який вже був олінклюзів.
– У мене відпочинок, ти ж мама! Сама справишся.
І я пригадувала, що так само вів себе й мій чоловік – діти було моєю справою. Він лежав, наче король, а я мала все подати і приготувати, щоб не роздратувати.
На наступний день ми пішли снідати і я дивилася, як чоловіки ведуть себе з жінками – то тарілку подадуть, крісло відсунуть, усміхнуться. І це не молоді закохані, а літні люди.
А мій наклав собі всього і попрямував до найближчого столу, навіть, не спитавши чи я щось вибрала, коли ж я підійшла, то він вже уплітав все і крісло мені не відсунув, ні тарілку не поміг поставити на стіл. Просто елементарна увага до людини з якою ти разом стільки років.
Кілька разів ми поїхали на екскурсію, але потім його це знудило, бо треба було їхати і ходити, а він хотів біля басейну пити і лежати. Про якусь романтику, то я взагалі мовчу.
І все наше життя він отакий, я просто це зараз чітко побачила збоку – у нього власне життя, дає нам гроші «на відчепись» і думає, що тепер ми йому вдячні до кінця життя. Хоч я теж працюю і заробляю, хай не так багато, але заробляю.
Він не розуміє, що таке подати руку, допомогти з сумками, відкрити двері чи спитати як мій день. А тут чужий чоловік компліментами сипле так, що я молодію.
Звичайно, що я нічого такого не думаю, просто мені себе шкода стає. Я ж іще молода жінка, мені ж ще можна жити добре, щасливо. Але ж як з таким чоловіком щасливо жити далі?
Я тоді йому взяла і все висказала:
– Ти подивися. Чоловіче, трохи на люди. як то треба до жінок ставитися. Бо ти наче з іншої планети. Ти дивися, як то гарно, коли чоловік до жінки уважний, як то жінці приємно. А ти що?
А він бубнить… І дотепер бубнить, хоч ми вже два роки як вернулися і я вже й забула ті компліменти, а він все згадує, що я його культури хотіла навчити.
Отак і живу, а куди ж дінуся?
