fbpx

Ми з бабусею розговорилися і не помітили, що дівчинка кудись зникла. Вона ніколи нікуди не йшла без дозволу. Почали гукати. Але ніхто не озивався. Забігали в лісочок, що був поруч із будинком – однак дитину там не знайшли

Бабуся жила у сусідньому дерев’яному будиночку. Де зі зручностей тільки електрика. Однак жити можна.
Бабуся відпочивала з онукою — семирічною дівчинкою.

Мені подобалося, що вони завжди чимось зайняті. Вранці вип’ють чай та йдуть збирати суницю. Завзято ходять по галявинах кілька годин. Ні комарі, ні спека їм не завада. Повертаються, обідають. Дівчинка лягає відпочити. Бабуся чимось займається.

Після — купання в озері. Вдома разом готують вечерю. І варять варення. Нехай небагато — але все ж таки. Для цього ставлять поруч із ганком стілець, виносять подовжувач, плитку і довгу дерев’яну ложку. Сидять поряд, помішують.

Або смажать коржики. Запах яких розноситься на всю округу.

Вони неодмінно поділяться ними зі мною. А ще принесуть пкілька ложок свіжого суничного варення.

Як дві подружки. Сміються, шепочуться, навіть пустують. У негоду читають. Спершу одна, потім інша. По черзі. Це щоб не втомитися.

Перед сном крокують до сільської крамниці. І не обов’язково за провізією. Просто так — прогулятись. Вигадають якусь причину. Наприклад, йдуть за печивом.

Дорогою заглядають у чужі сади. Обов’язково можна знайти дірочку, щоб подивитися. Або через огорожу. А там краса. Милуються квітами, рівними рядами чудових клумб.

А ще добре зупинитись біля сільських палаців. Фантастична архітектура яких, переносить тебе у справжню казку.

Дівчинка дуже дотепна. У селі є будинок побудований у вигляді старовинного замку з високими кам’яними стінами та вежами. І той замок начебто із середньовічної Франції. Так хочеться туди заглянути та подивитись.

І у дівчинки ні заздрості, ні образи, як у нас — дорослих. Хто як може, так і живе. Вона — у дерев’яному будиночку. У крихітній кімнатці. З крихітною кухнею. З водою із колодязя. Зі старим туалетом на вулиці. І їй добре. Тому що неподалік величезне озеро. А ще ліс, у якому є приголомшливої краси скелі. І повітря! І лісові стежки.

Якось я з ними пив чай. Ми з бабусею розговорилися і не помітили, що дівчинка кудись зникла. Вона ніколи нікуди не йшла без дозволу. Почали гукати. Але ніхто не озивався. Забігали в лісочок, що був поруч із будинком – однак дитину там не знайшли.

Ви коли-небуть бачили, як людина різко блідне? Обличчя стає біле, як папір, як сніг. Я тоді побачив вперше.
Посадив бабусю на ґанок — а сам побіг у село.

Дивлюся — йде наша красуня. Виявляється, їй захотілося подивитися на замок. Підійшли до ґанку. Бабуся побачила нас і повільно лягла на старі дошки.

Ми злякалися. Дівчинка стиснула губи, але не заплакала, не закричала. Я приніс води. Підняв трохи стареньку. Вона випила і їй стало легше.

І ні докору. Ні покарання. Люди в таких випадках так волають! І можуть ляпнути, що завгодно.

А вона подивилася на онучку і запитала: «Ти запам’ятаєш?»

І отримала відповідь: «На все життя».

Оце бабуся! Сила, самовладання, розум.

Heorhiy Zhаrkyy.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page