fbpx
Історії з життя
Ми з чоловіком переїхали у дім його бабусі не від доброго життя. Десять років будували своє життя і майбутнє у столиці, але цей рік просто не витримали. Чоловік мій без роботи поки, а моїх заробітків на оренду квартири комунальні і їжу не вистачило. Нас прийняли не погано, але далі батьки чоловіка вчинили вкрай незрозуміло. У нашу хату почали звозити усе, що їм викинути шкода було

Ми з чоловіком переїхали у дім його бабусі не від доброго життя. Десять років будували своє життя і майбутнє у столиці, але цей рік просто не витримали. Чоловік мій без роботи поки, а моїх заробітків на оренду квартири комунальні і їжу не вистачило. Нас прийняли не погано, але далі батьки чоловіка вчинили вкрай незрозуміло. У нашу хату почали звозити усе, що їм викинути шкода було.

Власне всю суть я виклала вище, але трішки потрібно роз’яснити. Ми у дім бабусі мого чоловіка в’їхали. Свекруха пропонувала  у них спинитись, проте ми розуміли, що це на довго, тому вирішили будувати наше життя з нуля у власній хаті. ЩЗа домом свекри наглядали, тому ми тільки пил змели, та подвір’я у порядок привели, жити можна було одразу.

Перші тижні я все вимивала, а чоловік лагодив. Дім простояв без людей п’ять років і роботи було вдосталь для обох. Але ми працювали дружно, тож скоро усе засяло, нічого не скрипіло і не відвалювалось.

От тільки меблі. Вони і справді старезними були. Шафи ще лиш у кіно такі бачила і ліжка панцирні. Пам’ятаєте із сітками такі. Ми своїх меблів не мали. Квартиру орендували з усім необхідним, ото лиш телик і привезли з собою і фен.

Одного дня свекри до нас на подвір’я заїхали велетеньскою машиною і почали вивантажувати меблі. Стінку, що в них у залі стояла, шафи і ліжка два з кріслами. Я ледь не розплакалась від удячності. Подумати тільки, вони своє віддали, аби лиш ми мали. Дуже довго дякувала, адже це було і несподівано і приємно.

Проте радість моя і сльози вдячності швидко зникли, щойно свекор сказав, що вони усе одно все це б не продали, а викинути шкода.

— Ми все нове замовили. Якраз оце вам привезли, а зараз приїдуть майстри і зберуть нові меблі. Так ви вчасно приїхали, а то мамка все не дозволяла викинути і нове замовити.

Мені так прикро стало, просто до сліз. От як можна взяти і віддати нам мотлох. а собі купити все нове. Вони ж бачили прекрасно в яких ми умовах живемо.

Я ще не маю своїх дітей, проте точно не буду такою мамою як свекруха. Я їй так в очі і сказала.

Як можна спокійно лягти спати на новий ортопедичний матрац знаючи, що твій син спить на продавленому дивані. Шафи з дзеркалами собі, а нам стінку румунську?

Тепер зі мною ні чоловік ні свекруха не балакають. Бачте –  я не вмію дякувати.

А за що я питаю дякувати? хіба я не права?

18,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page