Ми з чоловіком побрались шість років тому. Обоє кияни, але свого житла поки не маємо. Після одруження квартиру винаймали. З початком усього цього нам стало особливо непросто, адже я була на останніх місяцях. а в чоловіка з роботою почались негаразди. Тоді ми переїхали жити до свекрухи моєї. І ось відколи ми тут проживаємо я все більше дивуюсь свекрусі своїй. Я б ніколи так не змогла вчинити з рідним сином.
Нещодавно приходить вона додому із роботи і вся у нових речах. Піджак, туфлі і навіть сумка нова. Запитую в неї, чи це ви зарплату отримали, Ганно Юріївно? Відповідає, що так і починає показувати обновочки, які прикупила. Потім ще каже, що замовила і парасольку нову. Я подумки прокручую у себе в голові скільки грошей вона знову витратила, напевно знову пів зарплати спустила на ганчірки.
Мені особливо прикро і неприємно у такі дні. Справа в тому, що ми з її сином ледь животіємо. Усе. що він заробляє іде на харчі і на підгузки сину. Я дуже економлю на всьому, навчилась варити супи із супових наборів, а м’ясо яке на них є, пускаю на фрикадельки. Вмію вже готувати котлети із курячих пупів і хліба, адже м’ясо надто дороге.
А от свекруха собі ні в чому не відмовляє. Скажете ви, ну що в цьому поганому, жінка заробляє, то й хай витрачає, її гроші. Так ні, вона відразу зливає всі гроші на непотрібні ганчірки, а потім, як гроші закінчуються, так включає режим жорсткої економії.
У неї постійно нові блузки, кофточки, штанці. Прикрас теж у неї багато. Щодня у всьому новому на роботу приходить і каже, що знову новий піджак купила, то красиву блузочку побачила і не втрималася. Я їй кажу, що навіщо їй стільки речей, адже вже тих самих піджаків штук десять, якщо не більше. Так вона тільки усміхається у відповідь.
Я розумію, що не в праві рахувати гроші Світлани Анатоліївни, але й не рахувати я теж не можу. Її син, мій чоловік ходить у кросівках навіть узимку, а вона собі нові туфлі придбала. Чи ось я у курточці легкій усю зиму перебігала, але вона того ніби і не помічає. Здається, що далі свого гардеробу її погляд нікуди не падає.
Їсть вона дуже мало і в основному на роботі. Додому приносить лиш авокадо і сухі хлібці. Все! жодного разу, навіть пачки молока за увесь час не придбала. Навіть онуку бананчику не купила.
Одразу скажу, що моя мама теж на пенсії, вона сама потребує допомоги і нам може лиш пачку підгузків у місяць придбати. Але ж може! А свекруха ніби на іншій планеті живе і не помічає що навколо діється.
Мама каже, що я повинна з нею поговорити і я так вважаю, а от чоловік не дозволяє і слова сказати, за його словами ми самі з усім упораємось і вижевемо, адже не діти малі.
А я не знаю як мені бути тепер? Чи варто мені з нею побалакати і попросити щось придбати хоча б для сина, чи онука. Все ж вона мама і бабуся, ну повинні ж бути у неї, хоч якісь почуття?
А ви б змогли от так жити і ні копієчки дитині своїй не дати у важкий для неї період?
06,03,2023
Головна картинка ілюстративна.