Ми з чоловіком разом вже тридцять років разом і я вже так до нього звикла, що не маю й стриму, та чесно кажу, як є. Не звертаю уваги, як я ходжу перед ним, бо вже куди діватися нам? Але моя мама таке мені заявила, що я дуже задумалася над тим, а як мене чоловік бачить.

Моїй мамі вже вісімдесят три роки і вона живе окремо від нас, я її навідую двічі в тиждень, щоб і їсти щось купити і лад в хаті навести. Раз в три місяці мама вимагає аби я передивилася її одяг, той який вона собі приготувала на стіл.

– Галю, то не має бути ні пляминки і тухлого не має чути!

– Мамо, та я вже сто разів те перевіряла і все там добре! Пахне лавандою!

– То від молі добре, постав ще одну таблетку аби мені в шафі не водилася

І ось так приблизно виглядає наша розмова на цю тему.

Аж раптом все змінилося і то кардинально! Приходжу я до мами. а вона така сумна, що я аж стривожилася:

– Мамо, що є? Десь коле, тиск? Що?

– Батько твій мені приснився, Галю, – сумно каже мама.

– І що?

– І то. Не хоче він мене бачити коло себе.

– Та? Певно там собі когось знайшов, – я аж зайшлася від реготу.

– Тобі смішно? А він мені отак в очі каже: «Навіть не думай ту свою чорну блискучу сукенку брати, вона мені за життя всі очі мусолила і тут буде?»

– Мамо, то ж парчева, – й далі я пирскаю, – Тато ніколи в моді не розбирався.

– Не розбирався, але каже мені, що хоче аби я була в другому, в вишитому.

– А тато сказав де взяти гроші на вишиту сорочку? Гарна й до шести тисяч коштує.

– Та ти що?, – сплеснула руками мама, – То я сорочки не вишию?

І отак моя мама взялася в свої роки вишивати собі сорочку аби дідові показатися в усій красі. Ні, я рада, що вона вишиває і так собі й час проходить і думки всілякі, але я геть до того скептично ставлюся, бо яка вже там різниця?

Але мама за пів року вишила собі дуже гарну сорочку, ми ще місяць чекали, поки її зшиють і нарешті мама повісила її в шафу.

І що ви думаєте? Так, тато їй знову наснився!

Знову приходжу, а вона така весела.

– Батько снився?, – питаю її перша.

– Так, казав, що мені та сорочка дуже пасує і аби я собі взяла ту хустку в квіти, але зав’яжи мене по-молодицьки, а не під бороду. Чула?

– Бачу, тато дуже прискіпливим став, – кажу я.

– А чоловіки все такі, вони очима люблять. Ти б собі то теж подумала, на що твій чоловік дивиться.

І я таки задумалася. А що мій чоловік бачить? Мій вічно один і той самий халат, одяг такий само, на роботу в одному і тому ж, а на свята я маю собі один гарний костюм та сукенку. Все. Ми ж не розкошуємо, живемо від зарплати до зарплати, якби я ще захотіла визбируватися, то як би ми ще дітям допомагали?

Прийшла додому і стала переодягатися в домашнє і не можу вже на той халат дивитися: пляма на плямі, тут вже й кишеня дірява, а я й не бачу, бо заперу і до ходу, бо зручний. Взяла до ходу інше, теж не нове, але вже я інакше виглядаю, зачесала волосся, усміхнулася і отак зустріла свого чоловіка. І бачу, що він так мене оком окинув, що мені аж приємно стало. А як нам обом краще, то діти можуть і не так часто від нас допомогу й отримувати. Скільки нам ще один одного бачити – один Бог знає, то чого чекати аби він мені снився? Ну скажіть, що я права!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page