fbpx
Історії з життя
Ми з чоловіком три роки щомісяця допомагали його батькам грошима і сплачували комунальні послуги. Тим неприємніше було мені дізнатись цілком випадково, що свекри продали чималу садибу брата і нам про це а ні словечка не сказали

П’ять років після весілля пролетіли, як один день. Намагалася бути доброю дружиною та дбайливою невісткою. Не відставала від чоловіка у заробітках, тим більше, що питання з сімейним житлом було вирішено одразу – ми жили у просторій квартирі, що дісталася мені у спадок від дядька. Був і додатковий прибуток – я здавала однокімнатну квартирку, яка була в мене до весілля.

Батьки чоловіка були вже у віці, і ми, за три роки спільного життя, зрозуміли, що повинні їм допомагати, адже на все їм не вистачає просто. Щомісяця ми відвозили їм по п’ять тисяч гривень і оплачували їхні рахунки за комунальні послуги.

Життя йшло своєю чергою, тільки чоловік чомусь не хотів, щоб у нас були діти. І невдовзі з’ясувалося чому. Точніше, він сам пояснив під час чергової розмови про збільшення сім’ї.

Він , мабуть не надто добре подумав, бо видав:

— Так у мене ж є дитина маленька, куди нам ще одну?

Дивлюсь на нього і зрозуміти нічого не можу. Але взяла себе в руки і запитала де проживає дитина і з ким. Свята простота! Він сказав, що хлопчику п’ять і він живе з мамою, але він їм допомагає постійно, та й батьки його онука підтримують. Щомісяця і гроші дають і до себе запрошують на гостину. Просто він колись обрав мене, а не ту жінку, що була при надії.

— Вона ж в селі нашому живе. Що мене там чекало. Ми всі вирішили, що так краще буде.

“Висповідавшись” чоловік запитав, як ми зможемо потягнути ще одну дитину, адже син уже наступного року йде до школи а це додаткові витрати. Відповідь у мене була готова: «Збирай речі».

Після таких умов на мене чекав ще один сюрприз. Виявляється, батьки чоловіка нещодавно продали садибу родичів, а це непоганий будинок і пів гектара чорнозему. Мені про це нічого не сказали, і я продовжувала «допомагати» свекру зі свекрухою, ні про що не підозрюючи!

Я намагаюсь бути сильною і тримати себе в руках, але коли чую голос чоловіка в трубці телефону сльози самі собою течуть. Так хочеться до нього. Я розумію, такого прощати не можна і не потрібно, Але ж він тоді обрав мене. Це ж була любов? Правда?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page