Ми з чоловіком живемо разом уже не перший рік, але з його родичами я не спілкуюсь від слова зовсім. Живемо в одному місті, але жодних контактів між нами не має, ми й не бачимося.

Якщо якісь свята, то чоловік сам відвідує сестру свою і маму. Я ж для них просто не існую, тому на подібні заходи запрошення не отримую.

Чому таке ставлення, чому мене не злюбили? Бо маю трьох діточок від першого шлюбу. Справа в тому, що чоловік мій Євген уже не молодий, йому 50. Досі він одруженим не був, адже мав вади зі здоров’ям і власних дітей у нього бути не може. Саме тому він вирішив, що сімейне щастя не для нього. Але доля розпорядилась інакше. Тепер він щасливий татусь і дуже любить наших дітей, як і вони його.

Але рідні Євгена не хотіли, щоб він виховував та забезпечував чужих дітей. Справа в тому, що його вони дуже консервативні люди. Для них думка оточуючих завжди стоїть на першому місці. І саме через те, “а що люди скажуть”, вони вирішили від мене відхреститися.

Я не нав’язуюсь, адже розумію, що мене не приймають. Але прикро до глибини душі. Якби ж тільки мама чоловіка дотримувалися такої позиції, але й сім’я його сестри так до мене ставиться. Вони усі навіть не вітаються з нами під час рідких випадкових зустрічей.

Невже так завжди буде? Невже вони так і не зрозуміють, що ми їхня родина і все життя наше ми будемо розділені?

03,12,2022

Головна картинка ілюстративна.