fbpx

Ми з чоловіком у Швеції були три роки, оце лиш повернулись. Заробили гарно, змогли придбати машину хорошу і вже заходились купувати усе необхідне, аби дім свій врешті таки добудувати, аж тут рідня наша про нас згадала. Першою прийшла моя сестричка

Ми з чоловіком у Швеції були три роки, оце лиш повернулись. Заробили гарно, змогли придбати машину хорошу і вже заходились купувати усе необхідне, аби дім свій врешті таки добудувати, аж тут рідня наша про нас згадала. Першою прийшла моя сестричка.

Після одруження ми із чоловіком жили по черзі то у його то у моїх баьків. тоді ще студентами були, то більшість часу в інституті проводили. А от коли у нас доня з’явилась, питання власного простору і житла стало досить таки серйозно.

Не буду розказувати усіх нюансів, але дійшло уже до того, що придбали ми із чоловіком малісіньку глиняну хатину на окраїні нашого села і були дуже від того щасливі. Одна кімнатка і сіни, ото все наше житло тоді було.

Аби хоч трішки на ноги стати, чоловік поїхав на роботу. Працював на будові і зарплатня у нього була досить таки не погана. Згодом і мене з собою покликав, тож я пішла із поклоном до мами, чи не погодиться вона за донькою нашою наглянути.

Ми з чоловіком працювали вахтовим методом. то три тижні будуємо квартири киянам, а три тижні розбудовуємо власний дім. Вигнали стіни, накрили і провели світло, аж тут фірма на якій ми працювали збанкрутувала.

Саме тоді нам і запропонували поїхати у Швецію. Робота в принципі та сама, але зарплатня у рази вища. Звісно, ми погодились, бо жити фактично не мали де – дім же ж недобудували.

Три роки працювали, доньку лиш на екрані мобільного бачили, але все ж зібрали необхідну суму. Мало б нам і на ремонт і на машину вистачити. Та й меблі потрібні були і техніка. їхали додому окрилені – нарешті гніздечко своє зів’ємо і нікуди їхати не потрібно буде.

Щойно приїхали ми , одразу авто придбали і заходились будівельні матеріали звозити. Ажтут про нас рідня згадала. Першою сестриця моя прибігла:

— Валічко, сестричко, знаю вам самим гроші треба, але чи не позичиш нам вісімсот євро. Олег мій авто придбати хоче, а грошей не вистачає. звісно, не таке круте, як у вас, та нам і Жигуль, то радість. Ми ж сестри, виручиш, правда?

Потім із якимось подібним проханням свекор прийшов, причому просив виручити, але так, аби про те не знала свекруха. А тут і свекруха прибігла, просила трішки менше за свекра, але теж суму відчутну. І теж, аби не знав її чоловік.

А це мама моя приїхала з сусіднього села. Почала з далеку, згадала про те, як ми у неї жили, ще коли лиш одружились і про те, що онука у неї три роки жила, а потім видає:

— То оце я думаю. що ви, діти мої, могли б мені у хаті отоплення зробити. Знаю заробили ви славно, то для мами що, кількох тисяч пошкодуєте? Котел мені поставте, аби я з грубками не гралась. Та й як поїдете наступного разу і дитину залишите, то непогано б було і ванну мені поміняти і вбиральну просторішу зробити. А що? Собі он яку будову робите, то моє і непомітно вам буде.

Сіли ми із чоловіком одне напроти одного і за голови узялись. Якщо порахувати скільки просив кожен, то нам практично усе й роздати рідні потрібно. Повернуть? А нам, чи вже онукам нашим?

Не знаємо, що тепер робити. Якщо відмовимо усім, то відносини явно зіпсуються. А якщо гроші роздамо, то нащо було три роки там спину гнути. та й матеріалу уже закупили скільки, що якщо починати, то робити все і одразу, а не чекати, коли по сто гривень рідя поверне нам кошти.

Що робити, порадьте. Як в такій ситуації правильно вчинити?

Валентина П.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page