Ми з чоловіком уже багато років проживаємо в Італії. Їхали сюди на заробітки, але вирішили тут коріння пустити. Я – лікар, він працює у будівництві. Нелегко нам було дуже спочатку, але ми робили все, аби жити гідно. Увесь цей час я таємно сестрі своїй допомагала. Нещодавно чоловік про це дізнався і у нас відбулась дуже цікава розмова. тепер я й не знаю. що робити.
Моя сестра мешкає в іншій країні. Після закінчення навчання ми з нею роз’їхалися різними куточками нашої країни. Вона, як і я – лікар, але працювати за спеціальністю не стала, адже майже одразу вийшла заміж і на світ з’явився мій перший племінник. Я ж із чоловіком поїхала на заробітки в Італію. То мала бути сезонна робота, але ми зрозуміли. що зможемо залишитись, правда, перший час буде нелегко.
За десять років ми лиш зараз маємо більш-менш нормальний рівень життя. Я нарешті можу працювати за професією, чоловік має гарну посаду в будівельній фірмі. Усе це нам далось трудом і ще раз важким трудом, але ми змогли. Впорались.
Мама залишилася із сестрою, бо не хотіла виїжджати з країни, та й сестрі поміч потрібна була. Хоча у фінансовому плані ми з чоловіком живемо набагато краще і могли б забезпечити матері більш якісний рівень життя.
Увесь цей час я допомагала своїй мамі і сестрі, але потай від чоловіка. не багато: передачу передам, сотню євро скину. Мене про це ніхто не просив, але мені самій від того було дуже приємно. та й племінника старшого я хрестила, тому багато речей йому передаю і гроші на все що тому необхідно.
Чоловіку не говорила, адже ми мали спільний бюджет і кожна копійка була на балансі. Та й він має родину і я розуміла, що якщо ще й він почне так само родині своїй допомагати, то ми просто не потягнемо.
Нещодавно чоловік таки дізнався про те, що я надсилаю сестрі гроші. Мені було соромно, але він замість того, аби щось сказати довго сміявся. Виявилось, що він моїй мамі також передає щомісяця і посилки і гроші. Вона до нього колись зателефонувала і дуже плакалась, просила допомоги, адже на пенсії і ледь кінці із кінцями зводить. Ще й попросила мені не казати, адже я переживатиму і не думатиму про навчання.
А це мам мені зателефонувала і дуже вибачаючись попросила кілька сотень євро на те, аби перекрити дах. Мовляв крокви погнили і треба робити край.
Розумію, що дім у нас і справді старий, але не знаю, що робити маю. Чоловік сміється і каже, що я сама повинна вирішити. Однак, додав, що варто було б із мамою поговорити на чистоту і сказати що я знаю про її витівки.
Не знаю, як бути. розумію, що моя допомога була добровільною, але неприємний осад залишився. Я можу мамі допомагати і відчуваю, що повинна це робити, але отой її вчинок спокою не дає.
Що робити? Передати на той дах, чи припинити усе раз і назавжди?
25,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
