fbpx

Ми з чоловіком важко працювали і відмовляли собі багато в чому, але сини наші отримали хорошу освіту і ми їм змогли житло придбати, тож я завжди вважала, що діти нам до кінця життя будуть вдячні. Хто б подумав, що коли нашого дому не стане, ми змушені будемо житло собі винаймати

У мене із чоловіком двоє синів. Різниця у віці між моїми синами – сім років.

Звичайно ж, одразу одружився мій старший син. Ми з чоловіком переписали на старшого сина квартиру, яку чоловік отримав у спадок від батьків. Володя з дружиною почав жити у цій квартирі на всьому готовому. Нині у мого старшого сина вже двоє дітей.

А потім ми порадившись взяли кредит і купили квартиру для свого молодшого сина, щоб йому було де жити, коли він надумає оженитись.

І ось п’ять років як одружився і наш молодший син Костя. Ми подарували йому на весілля квартиру.

Я вважаю, що обидві невістки повинні бути нам із чоловіком дуже вдячні за те, що їм не довелося жити на орендованих квартирах. Вони прийшли на все готове. Вони спокійно сиділи у декреті, не думаючи про те, що потрібно оплачувати оренду, чи складати гроші на власне житло.

Хто б подумав, що коли ми опинимось із чоловіком у скруті жоден із синів нам руку допомоги не простягне і ми з чоловіком змушені винаймати собі житло.

Ми жили у невеличкому містечку під столицею. Мені шкода, що не вчила історію адже, як виявилось наше містечко рівняли з землею, чи не кожні сто років. на нашу долю припало ще одне руйнування. дому немає. як і того, що нажили за все життя. Чомусь.коли виїжджали з чоловіком. я була спокійна, на скільки це можливо. Думала, що наші діти нас приймуть і все у нас налагодиться. Все ж двоє синів, яких ми на ноги поставили, невже батькам не допоможуть. наївна.

Правда в тому, що ми пожили місяць у одного сина і він дуже попросив переїхати нас до свого брата, адже йому потрібно було прийняти в себе родину дружини, яка змогла вирватись з окупації. Ну ніби як причина поважна, тож ми й переїхали, але і другий син через місяць нам на двері вказав. Там причиною стала поява малюка і те, що семеро людей у двокімнатній квартирі не мають де розвернутись, тим паче, що одна кімната прохідна і на кухні вже стоїть ліжко.

Тепер ми орендуємо малесеньку квартирку у старезному будинку. Гірко на душі ще й від того, що сини нам не допомагають з орендою. Я ніби, як і розумію їх: в одного дитина щойно на світ з’явилась, дружина в декреті, в іншого повен дім рідні.

І все ніби добре і на все нам вистачає. Живі здорові, але так гірко. Як же ж гірко на душі.

18,11,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page