Ми з чоловіком вже кілька років, як розлучилися. Квартирка у нас дуже маленька, тому розміняти і роз’їхатися не виходить. Ось і доводиться жити під одним дахом. Добре, що дві кімнати ізольовані, так все ж легше.
Все було більш-менш мирно. Ми вечорами поверталися додому, вечеряли за одним столом і розходилися по своїх кімнатах. Ніхто нікого не чіпав і не напружував. Але місяць тому до нас підселився ще один мешканець. Ось тоді все і почалося.
Мій сусід по квартирі вирішив пожити цивільним шлюбом зі своєю новою жінкою. При розлученні у нас була домовленість, що всі амурні справи залишаємо за вхідними дверима. До цього часу він тримав своє слово, а тепер вирішив самовільно змінити правила.
Ця жінка виявилася дуже складною особою. Вона з першої секунди відчула себе тут господинею, тільки з якого такого доброго дива не зрозуміло. Спочатку я намагалася не звертати на неї уваги, але такої поведінки пробачати просто неможливо. На кухню після її приготування їжі увійти не можна, весь посуд в раковині, а вона каже, що дуже втомилася і помиє все потім. А мені як готувати і в чому, адже посуд мій ?! Але її це абсолютно не турбує, тому вона спокійно розвертається і йде в свою кімнату.
Деякий час я терпіла, але коли не витримала, стала розмовляти з колишнім чоловіком. Він не ліз у наші справи і не хотів нічого змінювати. Зачекавши, таким чином, місяць він запропонував мені виставити квартиру на продаж, щоб роз’їхатися.
Я відмовилася, адже розуміла, що навіть на кімнату у гуртожитку не матиму. Так протрималася ще кілька місяців. Потім знову звернулась до колишнього. Відповідь мене просто приголомшила: мені було запропоновано викупити у мене мою половину квартири і з’їхати з неї остаточно.
Тоді я зрозуміла, що вся ця ситуація спеціально створювалася для того, щоб вижити мене. Я розумію прекрасно, що якщо зараз поступлюся, то через деякий час у мене не буде ні цих грошей, ні житла.
Я відмовилася від цієї пропозиції. На такий результат сусіди не розраховували. Але, що почалось після цього, вам не розповісти. Я й уявити не могла, що до такого дійде. Вранці я не можу вчасно потрапити до вбиральні, через що почала запізнюватися на роботу. А у нас це не прощається. Мої речі стали спільними. Навіть у черевиках його пара ходить.
Прекрасно розумію навіщо це робиться, але від того не легше. Я учитель, а тому не можу виплатити йому половину вартості квартири. Я навіть кредит не потягну. Як вийти з цієї ситуації просто не знаю. І жити тут не можу і піти нікуди не підеш.
!-- Composite Start -->
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.