– Він вазони позаливає, а риб перегодує, що потім треба ще акваріум чистити. А ти ж у мене жінка ретельна, то все зробиш правильно.
Я старалася приходити тоді, коли Василя нема вдома, але бувало, що й його зустрічала, але розмова між нами була коротка «вітаю-бувай». Я на чужих чоловіків не заглядаюся.
І якось подруга вся така щаслива кличе мене переговорити:
– Слухай. Я таку класну путівку купила. За пів ціни! Лечу через два дні на два тижні! Ти мене виручиш?
– Звичайно, – кажу я і все без задньої думки!
– Добре, на тебе дуже надіюся!
Вона поїхала, а я ввечері пішла погодувати рибок сміливо, бо раз вони поїхали, то вдома нікого нема. Яким же було моє здивування, коли я застала вдома Василя!
– Що, Іра знову у відрядженні?, – байдуже спитав він мене, а я не знала, що мені й робити.
Додому йшла і була на подругу зла, бо як це можна таке зробити з рідним чоловіком? Поїхати геть і слова йому не сказати? Це ж чоловік твій.
Я повністю стала в думках на бік Василя і мені стало його шкода. А якщо Іра не сама поїхала? Що тоді?
Але ж то їхня справа, мені це до чого.
Написала я Ірі, але вона прочитала вже наступного дня і пише мені: «Будеш йти годувати рибок, то нагодуй і Василя, бо він сам собі не може приготувати. Йому треба розігріти і поставити перед ним».
Я мало телефон не випустила – сорока шестирічний чоловік не вміє собі їсти приготувати?
Я не вірила, що такі чоловіки існують!
Я взяла контейнер і поклала туди, що мала й їла сама і понесла до подруги. Підігріла і поставила перед
Василем. Той поїв і пішов знову в комп’ютер.
Навіть, «дякую» не сказав! На наступний день я знову принесла поїсти й на ранок і відкрила холодильник та побачила, що там є готова їжа, але він її чомусь не підігрівав.
– А що ти їв, – питаю я його.
– Замовив з доставкою.
Тобто, Іра залишила їжу, а йому так ліньки розігріти, що він викликає доставку, а це викине? І моє викине, якщо я не розігрію?
Я була вражена ще й тим. Що мені ніяких грошей не було повернуто за те, що я йому ношу їсти. за доставку він платить, а тут мені й без «дякую» піде.
Я вирішила, що чоловік дорослий і має руки та гроші, то якось виживе й без моєї гречки з котлетами.
Пройшов тиждень і квартира перетворилася на гору упаковок від їжі, всюди крихти, горнятка від кави засихають в раковині. Я те мити не збираюся і прибирати так само. Якісь лекції читати дорослому чоловікові теж не буду.
Може, як скінчаться горнятка, то він їх помиє.
Не змінилася ситуація і через два тижні, але я просто неймовірним зусиллям волі не звертала увагу на плісняву в горнятках з кавою. Тепер я розуміла, чому Ірина вирішила відпочити без чоловіка.
Я розуміла, що й два тижні замало для такого відпочинку.
Звичайно, що вона приїхала і одразу мене набрала з претензіями. Чому я його не годувала та не прибирала в них.
– Іро, я не мала за що годувати твого чоловіка, бо ти мені й гривні не дала навіть за дорогу до твоїх рибок. А він у тебе вже дорослий і сам справився.
– Дуже тобі дякую, «подруго»! тепер мені треба квартиру відмивати два тижні! От ти вже мені зробила!
Я віддала їй на роботі ключ і на тому наша дружба скінчилася.
Тепер вона на мене наговорює колективу, що на мене не можна покластися, а я от думаю, чи мені розказувати, як все було насправді?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
