Ми з Миколою довго наші стосунки у таємниці тримали, мов ті школярі. Побачення були у кафе на іншому кінці міста, а зустрічі у строго вивірений час.
Не подумайте, ми обоє вільні і гріха за душею ні він ні я не маємо. та й роки уже не ті, аби від батьків що приховувати. тут інше – діти наші.
Ми познайомились із Миколою три роки тому, коли він разом із сином і колишньою дружиною прийшли мою доньку сватати. Тоді, вся увага була до молодих прикута, але за столом мені було дуже ніяково.
Микола такі погляди у мій бік кидав, що я то в холод то у піт. та які мої роки. а вже давно забула ті відчуття. Ховала очі, навмисне переводила увагу на дітей наших. та Микола все у мій бік дивився.
Відтоді і зустрічаємось. Ще до весілля ми парою були, але я настояла. аби то була таємниця. знаєте, я людина із села. нащо ті плітки при моїй посаді?
Але нещодавно Микола прийшов і ставши на одне коліно заявив, що більше ні дня не бажає жити далеко від мене:
— Якщо й є на світі любов із першого погляду, то саме оте я і відчув, як поріг дому твого переступив. Кожен день я закохуюсь усе більше і вже й миті не можу, аби тебе не бачити.
Коли я дала згоду, ми вирішили дітей покликати на вечерю і повідомити радісну для нас обох і хвилюючу новину. Того дня ми гарно посиділи і діти нас вітали і підтримували, а ще дивувались, чого то ми ховались від них, адже наше щастя. то й їхнє.
Тоді Микола із ними за речами своїми у місто поїхав, а ввечері дзвінок у двері. Я думала то Микола повернувся, але на порозі донька моя стояла:
— Мамо, ти що це надумала? – напустилась одразу.
Виявилось, що останній рік донька моя на межі розлучення із чоловіком. Там усе складно, притертись вони одне до одного не можуть ніяк. ніби як і пара гарна і все у них добре, а обоє мають сильні характери і поступатись не вміють зовсім.
— Я з ним розлучусь, бачити його не зможу, а тут ти із його батьком у парі. Як ти уявляєш застілля святкові? та я порогу твого дому не зможу переступити з таким вітчимом.
Тоді я пообіцяла їй подумати, але не знаю тепер, як і бути.
Миколу я справді кохаю, він прекрасна людина і втрачати його просто не розумно. Але ж що то тоді в мене буде за сім’я така, якщо я зраджу найближчу у світі людину – доньку свою.
От як бути, кого мені обрати?
Головна картинка ілюстративна.
