Що то було я й досі не можу зрозуміти і сприйняти нормально. Так, нас попереджали, що живуть не багато і що не можуть нас прийняти дорого-багато.
Але ж і ми з чоловіком не з бідного десятку, та й час такий, що треба гуртуватись і йти одне одному на зустріч. Ото й ми собі от так вирішили і поїхали відвідати наший близьких родичів, з якими колись мали дуже тісні родинні зв’язки. Та що там, ми дружили.
Та от, уже на ніч ми мусили шукати собі прихистку деінде. Вийшли із того дому і ноги стерли, бо такого не сподівались побачити і відчути, від колись друзів.
Досі неприємно згадувати усе те. Може, хоч хтось пояснить, а що ж то власне відбулось і як усе те розуміти? Бо в наших головах таке ну ніяк не вкладається.
Коли ми вирішили навідатися до наших родичів, я думала, що це буде чудова можливість побачитися, поспілкуватися та провести час разом.
Ми заздалегідь подзвонили і запитали дозволу, чи можемо приїхати. Рита попередила і не раз, що живуть вони нині скромно, але ми запевнили, що це не питання, навіть.
Ми подумали, що привеземо з собою продукти та гостинці, щоб допомогти і зробити наш візит легшим для них. Проте ця поїздка обернулася зовсім не так, як я собі уявляла.
Бачте, перед візитом ми заїхали у супермаркет і скупили на шість тисяч гривень продуктів, овочів, фруктів, молочного. Не кажу вже про цукерки печиво і тортики два.
Коли ми приїхали, господиня, моя родичка, була привітною, але трохи напруженою. Ми занесли чотири здорові торби, ще й сітку картоплі на додачу.
Звісно вони подякували нам за подарунки, але господиня швидко сховала все, і я не зрозуміла, чому. Ну думаю. вона знає, що робить, по місцях розклала, але потім я почала відчувати, що тут щось не так.
На обід нам запропонували хліб з маслом, печиво і чай. Це було дуже скромно. Ми сиділи за столом, намагаючись не показувати свого розчарування.
Ми їхали три години. Ми були голодні і хотіли їсти, а не влити у себе зафарбовану воду і трішки печива, яке було відверто не свіже і вже точно не смачне.
Мені було незрозуміли, адже ми привезли стільки продуктів і розраховували, що саме те і буде на столі. Але ми мовчали, щоб не створювати незручностей.
— Ой, а може ми щось допоможемо приготувати? – не витримала я зрештою, – Ми ж привезли багато продуктів, давайте картоплі насмажимо.
— Ні, ні, не треба. – каже мені тітка, – Ми живемо просто, я ж попереджала.
Ми перезирнулись і вже тут зрозуміли, що нічого з того, що нами привезене на стіл не потрапить. Вечеря була трохи ситнішою: суп, хліб із маслом, чай і хліб.
Проте ми з чоловіком з’їли все і сиділи голодні. Черпак супу хай і теплого, то з замало для будь-кого. Було враження, що нас не хочуть частувати, хоча ми привезли стільки смаколиків.
— А чому ви не подали ті гостинці, які ми привезли? – вже не витримав чоловік. Він підвівся. хотів підійти до холодильника щось дістати, – Ми ж спеціально привезли усього, аби вам не потрібно було шукати що на стіл поставити. Там і ковбаса і м’ясо і крупи. давайте приготуємо плов.
І тут моя родичка підстрибує з місця і за секунду стає стіною між холодильником і моїм чоловіком:
— Вибачте, але ви привезли гостинці нам. Ми це сховали на потім. Нам вистачить на пів року. Я попереджала – ми живемо скромно.
— Як це для вас? – не зрозуміла я, – Ми привезли це, щоб вам не довелось нас годувати зі своєї кишені. Ми хотіли, аби ви не переймались і щоби ми гарно провели час.
— То й проводьте час гарно, – каже родичка, – Їсти є що. Чи вам тут ресторан?
Я відчула, як у кімнаті напруження виросло. Було неприємно чути такі відповіді, бо ми приїхали з добрими намірами. Ми довго сперечалися, намагаючись зрозуміти, чому вони так до цього поставилися.
Замість теплого прийому ми натрапили на холодність і небажання йти на контакт. Ми перезирнулись із чоловіком і вирішили, що пора їхати.
Зібравши свої речі, ми попрощалися і покинули їхній будинок. Родичі не висловлювали, ні особливої радості, ні жалю з приводу нашого від’їзду.
Замість спогадів про теплі сімейні розмови ми залишилися з гірким присмаком нерозуміння. Ще заночували у машині. бо була пізня ніч і вже нікуди ми не могли поїхати.
От така у нас гостина була і я досі не розумію. як так. хіба не прийнято ставити до столу те що гості привезли з собою? Вода що зветься чаєм, прозорий суп із двома картоплинами і морквою без цибулі і крупи, хліб? Оце нормальна зустріч?
А може то я забагато хочу і в місті то норма нині?
Головна картинка ілюстративна.
