Кожен раз, коли хотіли залишитись у вдома і мати свій час і нормальні вихідні, ми повинні були мати якесь обґрунтоване пояснення батькам чоловіка, бо “так просто, ми хочемо відпочити” їм не підходило, свекруха завжди питала “ну що ви будете там робити?”.
Ніби завжди треба щось робити, чи без батьків в нас своїх занять нема. і взагалі в них якесь таке поняття, ніби ми тут цілий тиждень відпочиваємо, а коли приходять вихідні, то треба зразу щось робити по господарці.
Люди так звикли все життя на ту господарку працювати, що присвятити час собі і сім’ї просто не вміють.
Колись вона мені так безапеляційно заявила “ось ми все життя в село їздили до батьків, так тепер і ви будете”. я промовчала, але свою думку чоловіку сказала. Він, звісно теж не в захваті від таких перспектив і помаленьку ми робили той процес віддалення.
Зараз стало значно легше, бо з’явилась “вагома причина” не товктися електричками щотижня – маленька дитина. я сказала всім родичам, хто сильно буде за нами скучати, запрошую в гості. То, я вам скажу, не сильно до нас спішать їхати.
Батьки чоловіка за п’ять з половиною місяців були один раз. але чоловіка шарпають постійно, щоб приїжджав сам, без нас з донькою. Ми такого не практикуємо, бо вихідні – то єдиний час, коли ми можемо повноцінно присвятити час сім’ї і побути разом. ну і я за цілий тиждень сама з дитиною трохи втомлююсь і чекаю ту суботу-неділю, щоб хоч трохи звільнити руки.
З моїми батьками все набагато простіше, хоч вони так само живуть далеко. стосунки набагато демократичніші, ніхто ні до чого не зобов’язує, до всього ставляться з розумінням і не вимагають якихось пояснень.
Як би не було важко матерям відпускати своїх вже таких дорослих дітей, треба все таки себе осилити і дати їм той простір і волю, і за це, я впевнена, діти будуть вдячні, і будуть більше радіти таким батькам.
Фото ілюстративне.
