fbpx

Ми зустрічалися любесенького до того моменту, коли в мені заговорив голос моєї мами. я сама була такому здивована, але ще більше мене здивувала реакція коханого.

Я вже не молода дівчина і наче від думки матері не маю залежати, вся з себе така самостійна, все в житті зроблю сама. Але от знайшлося в моєму житті кохання і то таке, що аж серденько завмирає і все у нас просто чудово було…

Зустрічалися ми з Романом більше року, він просто ідеальний чоловік, бо може легко й їсти приготувати і вдома у нього завжди лад, інколи ми у нього, інколи у мене і кожен на правах господаря пригощає та дозвілля організовує.

Вже я почала думати про те, що не погано було б так жити завжди, але Роман навіть не натякав на те, щоб знайомитися зі своїми чи моїми батьками.

Вдома мама на мене напосідала:

– Віто, тобі вже тридцять п’ять років і як чоловік нічого серйозного не пропонує, то навіщо собі ним голову морочити? Не забирай у себе час.

– Мамо, але тепер так всі живуть.

– Мене всі не цікавлять! Мене цікавить яке буде прізвище в моїх онуків і чи буде у них дах над головою і на яких правах!

Мама у мене трохи дотична до юриспруденції, бо роки пропрацювала секретаркою в нотаріальній конторі, тому вона це дуже пильнує.

Та й подруги теж давали мені знати, що не вважають Романа аж таким завидним кандидатом:

– Щось тут подруго, не чисто, раз він аж такий ідеальний, а не пропонує нічого серйозного.

І ось одного разу з мене це все й полізло.

– Не думав, що ти така! Штамп в паспорті, то такі дрімучі пережитки, що я просто не сподівався від тебе такого. Видно я тебе зовсім е знаю.

– Видно, але я не вражаю пережитками речі, які стаються в стосунках – діти, спільне майно і спільні витрати на покупки.

– Мені подобається, що у кожного свої витрати, – завершив розмову Роман.

Відтоді він став все рідше і рідше телефонувати. А далі вже й подруга принесла, що бачила його з якоюсь жінкою, і він просто сяяв від щастя. От і закінчилася моя казка.

Мама наполягла аби я поїхала відпочити:

– Тобі треба заспокоїтися і розвіятися.

Я так і зробила. Не було мене довго, бо я то в одної подруги затрималася, то в іншої, коли ж приїхала то мене зустрічала мама … і Роман з букетом квітів.

Мама вся аж цвіла і вона б просто там мені все розповіла, але не хотіла перед Романом все розкривати.

– Вибач, що я так повівся, – сказав мені Роман, – давай почнемо все з початку. Я тепер багато чого зрозумів.

На цих словах він підморгнув мамі, а вона йому.

А вдома вже мені мама розповіла, що десь через тиждень після мого від’їзду став Роман до мене телефонувати в домофон і наша сусідка мамі переказала, а та не довго думаючи й викликала поліцію.

– А звідки я знаю хто ви?, – навіть не моргала вона очима, – Ви їй, пане, хто такий? Коханий не має юридичного права дзвонити у двері.

– А хто має, – не витримав Роман.

– Має право наречений чи чоловік. І так само йому я можу повідомити де моя донька, а ви їй хто такі будете? Сьогодні ви є, а завтра й нема, то що тепер вам код від домофону давати? Вибачте, панове, – звернулася вона до поліцейських, – це якийсь коханий моєї доньки, вона про нього завтра й не згадає. Ще раз перепрошую.

І отак вона думала, що виставу закінчила, але Роман прийшов вже вибачатися з квітами і далі мама йому всі юридичні аспекти й пояснила, для чого жінці, яка хоче серйозних стосунків шлюб на папері.

– Якби ти про це дізналася, то б одразу прилетіла, тому я все тримала в таємниці і якщо він мав якісь до тебе почуття, то вже мав постаратися тебе добитися знову. Так і сталося.

Так, що інколи варто відпустити. Якщо твоє, то воно повернеться, чи не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page