Спекла тортик сама, одяглася стримано, так само нафарбувалася, щоб вона була впевнена в тому, що перед нею жінка, яка не буде зраджувати її синові і вміє смачно готувати. Отож, стою я така вся красива і окрилена перед дверима, а вона чи глянула на мене, чи ні, чи спеціально, але отак відвернула голову і на весь глос:
– Микольцю, до тебе знову якась жінка, – розвертається і йде.
Від такого прийому я просто втрачаю дар мови, бо не розумію чи Микола її попереджав, чи ні. На цей окрик прибігає Микола та радісно посміхається, ніби нічого не сталося:
– Мама завжди така, – каже мені і бере в руки торт.
Далі я зайшла в вітальню, мати обернулася до мене спиною і дивиться щось по телевізору, і просто відверто мене ігнорує, бо інакше це не назвеш.
Микола приніс тарілки, я допомогла йому з чаєм, розрізали торт і він каже мамі:
– Мамо, відірвіться нарешті від телевізора. Це Оля, я вам про неї розказував.
– Що я в тій Олі не бачила, а цю серію можу пропустити, а ще як світло виключать, то й не побачу.
Ми сиділи і чекали, поки включиться реклама, матір підійшла, надкусила торт і сказала, що надто сухі коржі, а перемастка надто солодка:
– Я таке не люблю, – сказала і засьорбала голосно все це чаєм та знову на мене не звертає уваги, а все зиркає до телевізора.
Отак і знайомство скінчилося, Микола провів мене додому, і по дорозі говорив, що його мама завжди така строга, бо сказати, що я їй сподобалася – йому не повернувся язик.
Ну і на тому дякую, сказала б інша, але ж не я! Микольцеві, на хвилиночку, 38 років! Мені теж не 16, а 35 і я живу з мамою, але є велике «але». Є якесь елементарне виховання і моя мама не веде себе так, ніби Микола порожнє місце, він їй не те, щоб не подобається, але якісь людські фрази, як «Добрий день», «Рада познайомитися», «До побаченя» – вона легко артикулює.
Мама побачила, що я прийшла додому дуже засмучена і я їй розповіла про «прийом». Вона сказала, що не дивно, що він до таких років одинакує, бо з такою свекрухою там довго не засидишся.
І що в результаті? Двоє дорослих людей не можуть зійтися, бо матері бажають кращих претендентів – хіба це не смішно?
Я так розкисла, що не передати словами і поділилася з подругою тим, що наскільки сіре і марудне життя, коли ти нарешті зустрічаєш чоловіка з яким цікаво, то мусиш знову нидіти з котами, бо нема де жити, а на наші зарплати не розженешся на зйом квартири, і це при тому, що я педагог!
А далі сталося якесь чудо – дзвонить до мене Микола і каже, що мама дуже схвалила його вибір, і торт мій смачний! Я аж не повірила вухам!
Знову прийшла в гості – та біля мене в’ється та щебече, каже, що давно чекала на таку невістку і треба якнайшвидше нам оформити стосунки, бо ми ж дорослі та відповідальні люди!
Я не знаю, що сталося, але подруга тільки регоче:
– Ти тільки не сердься, але я зустріла її біля під’їзду з твоїм ненаглядним і така з усіх ніг біжу до нього – вся така гарна та розхристана, обіймаю його та просто повисаю у нього на руках і така кажу: «Сонечко, я така рада познайомитися з твоєю мамою!». А їй кажу: «Мамо, скоро у вас будуть онуки і ми всі житимемо разом!». А вона як розвернеться, як заверещить: «Ах ти ж вертихвістко, у Миколки вже є наречена! Та ти лиш готова настарати і щоб інші годували!». Отож, Олюсю, твоя майбутня свекруха зробила правильний вибір.
Фото Ярослава Романюка.
