Мені 27 років і хочете вірте, хочете ні, але півроку тому я вступила у свої перші у житті стосунки з хлопцем. Так-так, і таке буває в наш час. Чому раніше ні з ким не зустрічалася? Ну, по-перше, зайнята була роботою, навчанням. По-друге, я все чекала на особливу людину. Чомусь не могла я зустрічатися з будь-ким.
І ось я зустріла Михайла півроку тому. Мало того, що у нас дуже багато спільних інтересів, так ще й як людина віндуже добрий і ввічливий. За півроку наших стосунків він подарував мені стільки вражень та позитивних емоцій, що я в житті ніколи не мала.
Через три місяці наших стосунків Михайло запропонував жити разом у його квартирі. У мене своєї квартири немає, до того часу жила з батьками. А у Михайла своя власна, три кімнати в ній, ще й неподалік центру. Справа в іншому — у тому, що він зовсім не економна людина.
Так, він працює, заробляє гроші, але щойно отримує зарплату, спускає її за кілька днів. Витрачає на друзів, на розваги різні, та й на мене. Так, мені приємно, що хлопець витрачає на мене гроші, але неприємно те, що потім він залишається з порожньою кишенею і навіть немає грошей, щоб поїсти. Не раз позичав гроші у мене.
Перед своїми друзями намагається бути завжди щедрим і добрим. Частує всіх у кафе, дає гроші просто так. Ну а друзі його цінують, часто кличуть з собою кудись. І так щомісяця.
Поки ми не так і довго разом живемо, і ніяк його поведінка ні на мене ні на моє фінансове положення не вплинула, але він запропонував мені заміж за нього вийти.
От тепер я задумалась. А чи потрібен мені такий чоловік? Може все ж зможу перевиховати?
Головна картинка – pexels.
