Очі миттю наповнилися сльозами, мені знову доведеться говорити те, що досі важко усвідомити.
– Тата більше немає, – тихо сказала я.
– Олю? Як? Що трапилося? – Голос наповнився щирим хвилюванням.
Голос був для мене зовсім не знайомий, мене здивувало, звідки ця жінка могла знати моє ім’я.
– А Ви звідки знаєте тата, – я ще ніяк не могла звикнути говорити про нього в минулому часі.
– Оль, ти зможеш увечері зустрітися і поговорити, – по голосу було чутно, що жінка на протилежному боці слухавки ось-ось розплачеться.
– Ну добре, давайте зустрінемося. – Вона запропонувала місце і час на тому ми і попрощалися.
До вечора час пролетів швидко і ось я вже підходила до місця зустрічі. Раптом я помітила, як в мій бік швидким кроком прямує жінка з хлопчиком років восьми. Я придивилася до дитини і помітила великі, веселі карі очі, як у мого батька. Колір мені, на жаль, від тата не дістався, але розріз був точно такий же. А ще у хлопчика були глибокі ямочки на щоках, як і у мене.
Я зупинилася, збита з пантелику. В голові роїлося ціла купа різних думок.
– Привіт, Олю. Ходімо присядемо за столик. – На мене дивилася красива, молода жінка.
Ми присіли за стіл, і хлопчисько почав з цікавістю мене вивчати.
– Це Олег, син твого тата. Твій зведений брат. Батько багато про тебе розповідав і пишався тобою, – вона дивилася на мене очима повними болю. – Розкажи, як це сталося?
Я довго мовчала, борючись з різними почуттями, що вирували в душі. Те, що я почула, було складно відразу зрозуміти і прийняти. Я все життя вважала себе єдиною і улюбленою дитиною, шалено любила тата і ревнувала часом його навіть до мами. Я знала, що з мамою у них далеко не завжди все було гладко, але він тим не менш не кинув нас і вони жили разом. І що у тата була інша жінка, стільки років, я ніяк не могла цього усвідомити.
Батько був справді дуже красивим чоловіком, та до того ж ще й дуже добрим. Тож не дивно, що в нього могла закохатися інша жінка, але як тато зміг полюбити когось іншого крім мами, я поки не могла прийняти.
Я розповіла, як тато провів останні дні в своєму житті, і не в силах стримати сльози, розридалася немов це сталося вчора. Вона обняла мене, Олег підійшов з іншого боку і теж мене обняв. Взагалі він мені здався дуже тямущим малим, добрим і розуміючим.
Ми просиділи там близько трьох годин, запитуючи і розповідаючи один одному все, що нас цікавило. Розлучалися ми близькими людьми.
Мамі я вирішила нічого поки не розповідати, їй і так було дуже важко. До того ж вона все життя прожила як у Христа за пазухою, і їй доводилося тепер вчитися багато речей робити самій.
Втрата батька стала для мене справжнім випробуванням, але я отримала братика, про якого завжди мріяла, з яким у нас уже дуже сильний зв’язок.
Я ще досі не до кінця розумію, що мені з усім цим робити, як правильно прийняти цю новину, але вже точно знаю, що з братом я буду підтримувати зв’язок завжди.
Автор: Марія.
Фото ілюстративне.
