fbpx
Історії з життя
Минулого року дружини Івановича не стало. Дід залишився один

— Здається, доведеться пояснювати дитині, що діда Мороза не існує. — Пробурмотів собі під ніс Іванович, дивлячись у відкриту шафу.

Подарунок, який він купив заздалегідь і приховав від онука, явно лежав не на місці, та й бантик на коробці стояв криво. Хтось вже розгорнув дуже цікаву коробочку, подивився, що там і загорнув назад. От тільки бантик, такий же, як зав’язала продавчиня в магазині іграшок, у семирічного хлопчика не вийшов.

Дід зітхнув. Йому дуже хотілося, щоб Миколка довше вірив у диво, довше залишався маленьким і наївним, адже на його долю й так чимало випало.

Миколчина мати поїхала у велике місто на заробітки ледь йому виповнилося півтора роки, хлопчик залишився у бабусі з дідусем. Бабуся оточила онука турботою і не давала нудьгувати, особливо коли стало зрозуміло, що його мама влаштувала особисте життя і не збирається забирати сина до себе. Бабуся водила його на всілякі гуртки, вчила читати та писати, намагалася організувати хлопчикові щасливе дитинство. Саме вона ретельно підтримувала легенду про бородатого чарівника і кожен Новий Рік писала з онуком листа дідові Морозу, а потім підкладала під ялинку подарунок, про який просив у листі Миколка.

Минулого року дружини Івановича не стало. Дід залишився один із онуком і підтримувати віру в Діда Мороза стало вже його завданням. Вони написали лист, Іванович купив подарунок і запакував прямо в магазині, от тільки сховав ненадійно і тепер Миколка про все здогадався.

— Ех… — Зітхнув дід і почухав сиву бороду, — ну що поробиш.

Щовечора Іванович чекав від онука незручних запитань чи очевидних висновків та справедливих звинувачень в обмані, але Миколка нічого не говорив і начебто не виглядав особливо засмученим, поводився як завжди.

У новорічну ніч вони сиділи за столом і пили дитячий напій. Дід розповідав, як раніше відзначали Новий Рік і вигадував привід, щоб відволікти хлопчика і непомітно покласти подарунок під ялинку, як це робила його дружина. Нічого правдоподібного йому на думку не спадало. Та й для чого вся ця вистава, якщо хлопець давно вже відшукав свій подарунок у шафі і зрозумів, що діда Мороза не існує.

За п’ятнадцять хвилин до нового року Миколка раптом перебив діда і вийшов з кімнати.

Іванович не гаючи часу кинувся до шафи і поклав коробку з подарунком під ялинку. Може все ж таки вдасться обдурити малого хоча б цього року.

Миколка повернувся з різнобарвною коробкою і урочисто вручив її дідові.

— Це ще що? – спитав Іванович.

Хлопчик хитро посміхнувся і покосився на коробку, що лежить під ялинкою.

— Це тобі подарунок! Я все знаю! Можеш більше від мене не ховатися!

Серце дідуся застигло, от і подорослішав онук, не впорався він із завданням без своєї дружини, все зіпсував. Іванович обережно спитав:

— І що ж ти таке знаєш?

— Ти – Дід Мороз! — Серйозно заявив хлопець, — Це ти щороку приносиш мені подарунки під ялинку, я здогадався!

— Ну і? — Протягнув дід.

— Ну що і? Якщо ти — дід Мороз, а я твій онук, то я — теж Мороз! Як Снігуронька, лише хлопчик.

— Снігуронька! – засміявся дід.

Микола серйозно кивнув.

— Значить я теж маю дарувати подарунки на Новий Рік і у всьому тобі допомагати! От я і зробив подарунок своїми руками, правда лише один.

Іванович усміхнувся, оце так несподіваний висновок, незбагненна дитяча логіка. Дід похитав головою, а Миколка раптом зніяковів і сказав.

— Я тільки не зрозумів, де ти ховаєш подарунки для решти дітей і де сани з оленями.

Дід ненадовго замислившись, посміхнувся.

— Знаєш, Миколко, якщо вже ти такий здогадливий, то я тобі все розповім. Саней у мене немає і мішка з подарунками для інших дітей – теж, бо я особливий дід Мороз, персональний, тільки для тебе.

— А-а! — Протягнув хлопчик. – Зрозуміло! Значить, у всіх дітей є персональний дід Мороз?

— Повинен бути! — Серйозно відповів дід, — Йди відкривай свій подарунок, Снігурчику! Новий рік скоро!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page