«Вона просто така безталанна» – це мама говорила про мою сестру, коли ми були маленькі, але коси уже сиві, а віз і далі там.
Я б сказала інше слово – безвідповідальна і мама й досі не розуміє, що сама виховала так свою доньку, а далі просто не дала їй спроби самій все виправити. Вони з татом ніби на вогонь бігли з грошима гасити всі сестрині проблеми.
Я була старшою, а Ліля на кілька років молодшою, але я мала лише обов’язки, а Ліля тільки ігри. Моя молодша сестричка ніколи не носила за мною речі. Вона завжди мала новенькі та красиві.
Відбувалося все якраз навпаки – я мала мати менше речей та іграшок:
– Вас у нас двоє, тобі, Надійко, треба вміти ділитися.
Доки я зразково вчилася в школі та вузі, Ліля ледве закінчила школу наостанок добряче посперечавшись з класною керівничкою та так, що мамі довелося йти і перепрошувати аби дали атестат. В університет вона поступила тільки завдяки мамі і татові, але вчитися не планувала. Тому кожної сесії мама їздила до декана просити за Лілю.
Коли я вийшла заміж і ми жили з чоловіком в нашій тісній однокімнатній квартирі, Ліля жила з батьками і весело проводила час з кавалерами, вона не працювала, бо «шукала себе». На мої зауваження. Мама лише говорила:
– Надійко, не всі такі, як ти. Ліля дуже творча людина і тому їй треба більше простору і волі.
З простору і волі Ліля принесла батькам дитину. І жодного зауваження в батьків це не викликало. Я пригадала як в дитинстві принесла маленьке кошеня, то мама заставила мене віднести туди, звідки взяла.
Що ж, це не дитина, але в моїй дитячій уяві це було десь так само.
Ліля не розуміла, що на її дитину треба витрачати гроші, які заробляють на нудній роботі.
– Надь, ну ти на кілька років від мене старша, а так нудиш. Я не хочу нидіти на роботі. Я хочу все робити з задоволенням!
Коли батьки побачили, що Ліля просто ніяк не піклується про малечу, запропонували мені взяти її до себе!
– У вас донечка. У неї донечка. Будете жити разом.
– О, ні! Сама свою дитину хай виховує.
Відтоді мама на мене образилася і я все менше, і менше з ними спілкувалася.
Далі Ліля поїхала з черговим чоловіком за кордон і там і залишилася, а її 5-річна донька залишилася з дідусем і бабусею. Я не здивувалася, що ростили вони її так само у вседозволеності.
Я втомилася щось їм пояснювати, тому звела наше спілкування лише до відвідин на дні народження і вітання зі святами по телефону.
Минулого року Ліля приїхала нарешті додому після 15-річної розлуки з донькою. Мама дуже втішилася і сказала, що вона точно забере Ольгу до себе і вони там будуть жити довго і щасливо. Але сестра ошелешила батьків зовсім іншою звісткою:
– У мене великі проблеми і потрібні гроші. Ви можете продати свою квартиру і купити якусь однокімнатну? Мені більше нема на кого покластися, а грошей дуже треба.
Я аж рота розкрила, щоб сказати, що треба працювати – так гроші й беруться, я надіялася, що мама нарешті поставить її на місце. Але мама мене просто шокувала:
– Доню, у нас з татом є двадцять тисяч, ми відкладали все життя… Візьми їх.
Я сердито грюкнула дверима і пішла геть, а Ліля щасливо поїхала знову за кордон без доньки.
Недавно мама зателефонувала, що Ольга відбилася від рук і взагалі не має до них ніякої вдячності. Далі сказала, що Ліля таки вертається в Україну, бо там їй не склалося, але без їхніх грошей і вона не знає, як вони всі будуть разом жити.
Я оте все слухаю і мені хочеться просто прокричати:
– Та перестань її так опікувати! Вона вже доросла тітка!
Я просто впевнена, що Ліля виживе тата і маму з квартири, і вони прийдуть до мене. Я мамі про це казала, на що вона мені відповідає: «І що? Ти не приймеш рідних батьків? В тебе ж дім свій». Просто не знаю, що з цим усім робити.
Фото Ярослава Романюка.
