Уляна знову сиділа з закритими шторами. Орендована квартира здавалася непривітною і темною. Але жінка дуже зраділа, коли прийшла дивитися саме цю квартиру. Її відразу все влаштувало – ціна, розташування кімнат, меблі. Була одна незручність – перший поверх, але, порадившись з чоловіком, вони вирішили, що і на першому поверсі можна жити, тим більше, що вікна розташовані досить високо.
Переїзд не зайняв багато часу і вже через два дні Уляна, наспівуючи, готувала вечерю на новій кухні. Вікно було відчинене і вона звернула увагу на бабусю, яка ходила повз вікно. Ну гуляє старенька і гуляє, нічого дивного! Але коли минула година, дві, три, а бабуся продовжувала ходити, розмірено, як маятник, Уляні це здалося дивним. Прогулянка прогулянкою, але за цей час можна втомитися, захотіти пити, та й вдома повинні бути справи.
Жінка знизала плечима. Але через годину нічого не змінилося. Уляна давно приготувала їжу, лише інтерес тягнув її на кухню. Бабуся так і гуляла. Уляна підійшла до відчиненого вікна. Здавалося, що літня жінка тільки цього й чекала!
– Вітаю! Ви ж недавно переїхали? Орендували квартиру? А я дивлюся, ви на кухні клопочеться, напевно чоловікові готуєте, з роботи чекаєте?
Уляна не мала звички розповідати про свою сім’ю і справи, тим більше сторонній людині, якої вона навіть і не знає! Бабуся задавала надто багато питань, на які Уляна не хотіла відповідати. Вона привіталася і відійшла від вікна.
Як виявилося, бабуся жила теж на першому поверсі, її квартира знаходилася навскоси від квартири молодої сім’ї.
Минуло два тижні. Уляна щодня бачила сусідку під своїми вікнами, але намагалася не визирати, хоча бабуся часто поглядала в її бік. Жінка почала закривати шторою відкрите вікно, хоча це й було незручно. Стояла спекотна погода, і на кухні було душно. Лише рано вранці і пізно ввечері можна було відкрити штори. Але сусідка з’являлася під вікнами в будь-який момент і Уляні не хотілося закривати вікна перед її носом!
Виглядало це дуже демонстративно, а Уляна була вихована батьками в повазі до старших. Але як же бути Уляні, якщо “старші” ставлять дуже багато запитань про те, що їх не стосується?
В один із днів, Уляна почула стук у двері. Вона щойно вийшла з ванної, але чомусь машинально пішла відчиняти. У короткому халаті, з мокрим волоссям жінка відкрила двері і побачила сусідку. Та невдоволено оглянула Уляну:
– І що, ти так постійно вдома ходиш? А якби не я зайшла, а слюсар? Зовсім у молодих немає сорому! На ось, лист передай господині, привітання якесь її матері.
– А лист чому без конверта?
Сусідка зробила вигляд, що не чула питання і швидко пішла до себе. Вдень Уляна, як зазвичай готувала обід і почула розмову. Говорили дві бабусі, одна з яких – її сусідка. Вона детально описувала, як занесла вранці лист, а квартирантка сусідська (так вона висловилася), відкрила їй ледь не в одному рушничку.
– Он, дивись, знову всі вікна завісила, запитати ні про що не можна!
– То ти й не питай те, що тебе не стосується! Все тобі треба знати!
– Та відчепися ти, Петрівно!
Чути було, як грюкнули двері під’їзду, сусідка пішла додому, а її співрозмовниця спустилася по сходах і стояла в очікуванні когось. Уляна відкрила фіранку, їй стало цікаво поглянути на ту, що дала відсіч бабусі.
– Що, замучила вас сусіде питаннями? Цікава вона у нас!
Уляна з посмішкою кивнула.
– Ваша квартира їй давно спокою не дає, господарі здають, а їй то яке діло? Дві сім’ї вже з’їхали через неї. Ти, мила, не особливо будь з нею відвертою, торохтійка вона, все, що дізнається, роздзвонить та ще й прибреше!
Минув ще місяць, сусідка при випадкових зустрічах з Уляною, стискала губи, іноді віталася, іноді ні, але не один раз жінка чула, як бабуся наговорює на неї із чоловіком іншими сусідами.
Фантазія сусідки була безмежна, чого тільки не почула про себе і свою сім’ю Уляна. А найгірше, що деякі сусіди вірили бабусі і поглядали на неї з чоловіком з-під лоба. Незабаром Уляна і взагалі помітила, що в поштовій скриньці пропадають квитанції. Вона повідомила про це господиню квартири, та зайшла до сусідки.
– Маріє Іванівно, навіщо ви знову берете наші квитанції?
– А я взяла, щоб не загубилися, квартиранти не забирають, так і будуть лежати в ящику.
– Ви забрали їх відразу ж, листоноша бачила. Ми вже з вами не перший раз про це говоримо! Завтра на поштовій скриньці буде замок.
Увечері Уляна поговорила з чоловіком і запропонувала йому пошукати іншу квартиру. Вона пояснила ситуацію і чоловік погодився з нею.
– Ну що ж! – господиня квартири не була здивована. – Доведеться продавати квартиру. Ця бабка-кульбабка не дасть життя нікому.
Незабаром Уляна з чоловіком змінили житло. При переїзді, здалося їй чи ні, але бабуся – сусідка вийшовши на вулицю, кивнула головою і посміхнулася!
– Полювання на квартирантів буде продовжене! – подумала Уляна.
Фото ілюстративне.
