X

На день народження склалися та купили бабусі ноутбук. Навчили користуватися, зареєстрували в Фейсбуці. Тепер не відірвати. Раніше була бабуся, як бабуся: прийдеш до неї – вареники, пампушки, млинці. Із-за столу не випускає. А зараз

Колись ми часто їздили на дачу електричкою і щоразу, коли з’являються контролери, через весь вагон пробігають «зайці», в основному, молоді, прудкі хлопці. І з ними завжди біжить худенька спритна бабуся з рюкзаком за плечима і кепкою на голові, їй років так за 70.

— Така стара і не соромно зайцем їхати? — осудливо перешіптуються пасажири, проводжаючи її поглядами, — який приклад молоді подає?

Ми би так і перебували в цьому незнанні, поки одного разу один випадок не розставив усе на свої місця.

Якось ми сіли поряд з цією старенькою і худеньким хлопчаком, який сидів, ткнувшись у телефон. І раптом – знову контролери! Бабуся підскочила, схопила рюкзак і навтьоки. А хлопчик залишився навіть не відірвавшись від гаджета.

— Ото бабуся, стара, а совісті ні на гріш, ну як можна безкоштовно їздити? — пролунав обурений голос.

— Напевно, пенсії не вистачає, – хтось спробував її захистити.

Пацан раптом піднімає голову і несподівано видає:

— Та має вона квиток, сам купував. Ну подобається їй грати в наздоганялки, що тут такого? Якщо зловлять, вона покаже квиток.

Й абсолютно спокійно знизавши плечима, знову ткнувся в телефон.

У вагоні запанувала тиша. І що тут справді скажеш?

***

Стою одного разу на світлофорі, чекаю зеленого сигналу і тут мій погляд падає на протилежний бік. А там стоїть супермодна бабуся в яскраво-рожевому спортивному костюмі а-ля «вирви око» із синім волоссям і тримає на повідку, ні не собачку, а півня, у яскравому нашийнику. Перехожі мало шиї собі не поскручували, проходячи повз неї.

Це потрібно було бачити, з якою гідністю вона продефілювала через дорогу разом зі своїм півнем.

***

Після інституту я винаймала квартиру в однієї бабусі. Сама вона жила поверхом нижче з двома такими ж старенькими. Спочатку я думала, що вони сестри, потім з’ясувалося, що подруги. На пенсії вирішили жити разом, а помешкання здавати. На виручені гроші — мандрують, ходять до театрів, музеїв. Добре одягаються, завжди елегантні, життєрадісні. Кажуть, що лише на пенсії почали жити.

Коли я дізналася про все це, то відчула себе старенькою. А на пенсії, виявляється, не так вже й погано. Головне, бути заповзятливим.

***

На день народження склалися та купили бабусі ноутбук. Навчили користуватися, зареєстрували в Фейсбуці. Тепер не відірвати. Раніше була бабуся, як бабуся: прийдеш до неї – вареники, пампушки, млинці. Із-за столу не випускає. А зараз – все магазинне. Прийдеш до неї в гості, вона тільки спитає: «Чай будеш?» Якщо ні, то тільки головою кивне задоволено і знову в комп’ютер втупиться. А якщо скажеш: «Буду», —то махне рукою у бік холодильника – мовляв, у нас самообслуговування.

А нещодавно взагалі заявила, що збирає гроші на поїздку в Одесу, там у неї, виявляється, найкраща подруга дитинства живе та кличе її в гості.

Ну, що за справи? Поверніть нам бабусю назад!

***

Наша бабуся спочатку дуже емоційно реагувала на надіслані смс-реклами, сердилася, видаляла. Потім почала їх читати.

А одного разу підходить до мене та й каже: «Слухай у мене чомусь телефон заблокували, я рахунок поповнила, а він все одно не працює».

З’ясовується, що вона передплатила портал модного одягу, якийсь ретро-канал з радянськими фільмами. А найбільше їй сподобався онлайн-журнал з кросвордами та судоку, та ще якимись іграми. Ну, звичайно, через це вона й влетіла в копійку більше, ніж на 500 гривень.

Дізналася про це, очима закліпала, засмутилася:

— А я думала вони безкоштовно пропонують. Ось, думаю, які молодці, дбають про людей похилого віку, щоб нам не нудно було.

***

Моїй прабабусі вже 93, все життя відпрацювала бухгалтером. Досі зберігає ясний розум, гарну пам’ять. Але нещодавно поскаржилася:

— Щось пам’ять почала мене підводити. Вирішила її зміцнити, взяла книжку з віршами почала їх вчити. Але важко запам’ятовуються, лише 65 за місяць вивчила.

У мене щелепа і так відвисла, та коли вона попросила мене перевірити один із віршів, чи правильно вона запам’ятала, виявилося, що вірш аж на три сторінки. На три! Мені б таку пам’ять у мої 20 років!

А насправді, коли бачиш таких людей похилого віку, то ще раз переконуєшся, що вік взагалі не перешкода для повноцінного, активного та насиченого способу життя.

Фото ілюстративне.

K Nataliya: