fbpx
Історії з життя
На день народження склалися та купили бабусі ноутбук. Навчили користуватися, зареєстрували в Фейсбуці. Тепер не відірвати. Раніше була бабуся, як бабуся: прийдеш до неї – вареники, пампушки, млинці. Із-за столу не випускає. А зараз

Колись ми часто їздили на дачу електричкою і щоразу, коли з’являються контролери, через весь вагон пробігають «зайці», в основному, молоді, прудкі хлопці. І з ними завжди біжить худенька спритна бабуся з рюкзаком за плечима і кепкою на голові, їй років так за 70.

— Така стара і не соромно зайцем їхати? — осудливо перешіптуються пасажири, проводжаючи її поглядами, — який приклад молоді подає?

Ми би так і перебували в цьому незнанні, поки одного разу один випадок не розставив усе на свої місця.

Якось ми сіли поряд з цією старенькою і худеньким хлопчаком, який сидів, ткнувшись у телефон. І раптом – знову контролери! Бабуся підскочила, схопила рюкзак і навтьоки. А хлопчик залишився навіть не відірвавшись від гаджета.

— Ото бабуся, стара, а совісті ні на гріш, ну як можна безкоштовно їздити? — пролунав обурений голос.

— Напевно, пенсії не вистачає, – хтось спробував її захистити.

Пацан раптом піднімає голову і несподівано видає:

— Та має вона квиток, сам купував. Ну подобається їй грати в наздоганялки, що тут такого? Якщо зловлять, вона покаже квиток.

Й абсолютно спокійно знизавши плечима, знову ткнувся в телефон.

У вагоні запанувала тиша. І що тут справді скажеш?

***

Стою одного разу на світлофорі, чекаю зеленого сигналу і тут мій погляд падає на протилежний бік. А там стоїть супермодна бабуся в яскраво-рожевому спортивному костюмі а-ля «вирви око» із синім волоссям і тримає на повідку, ні не собачку, а півня, у яскравому нашийнику. Перехожі мало шиї собі не поскручували, проходячи повз неї.

Це потрібно було бачити, з якою гідністю вона продефілювала через дорогу разом зі своїм півнем.

***

Після інституту я винаймала квартиру в однієї бабусі. Сама вона жила поверхом нижче з двома такими ж старенькими. Спочатку я думала, що вони сестри, потім з’ясувалося, що подруги. На пенсії вирішили жити разом, а помешкання здавати. На виручені гроші — мандрують, ходять до театрів, музеїв. Добре одягаються, завжди елегантні, життєрадісні. Кажуть, що лише на пенсії почали жити.

Коли я дізналася про все це, то відчула себе старенькою. А на пенсії, виявляється, не так вже й погано. Головне, бути заповзятливим.

***

На день народження склалися та купили бабусі ноутбук. Навчили користуватися, зареєстрували в Фейсбуці. Тепер не відірвати. Раніше була бабуся, як бабуся: прийдеш до неї – вареники, пампушки, млинці. Із-за столу не випускає. А зараз – все магазинне. Прийдеш до неї в гості, вона тільки спитає: «Чай будеш?» Якщо ні, то тільки головою кивне задоволено і знову в комп’ютер втупиться. А якщо скажеш: «Буду», —то махне рукою у бік холодильника – мовляв, у нас самообслуговування.

А нещодавно взагалі заявила, що збирає гроші на поїздку в Одесу, там у неї, виявляється, найкраща подруга дитинства живе та кличе її в гості.

Ну, що за справи? Поверніть нам бабусю назад!

***

Наша бабуся спочатку дуже емоційно реагувала на надіслані смс-реклами, сердилася, видаляла. Потім почала їх читати.

А одного разу підходить до мене та й каже: «Слухай у мене чомусь телефон заблокували, я рахунок поповнила, а він все одно не працює».

З’ясовується, що вона передплатила портал модного одягу, якийсь ретро-канал з радянськими фільмами. А найбільше їй сподобався онлайн-журнал з кросвордами та судоку, та ще якимись іграми. Ну, звичайно, через це вона й влетіла в копійку більше, ніж на 500 гривень.

Дізналася про це, очима закліпала, засмутилася:

— А я думала вони безкоштовно пропонують. Ось, думаю, які молодці, дбають про людей похилого віку, щоб нам не нудно було.

***

Моїй прабабусі вже 93, все життя відпрацювала бухгалтером. Досі зберігає ясний розум, гарну пам’ять. Але нещодавно поскаржилася:

— Щось пам’ять почала мене підводити. Вирішила її зміцнити, взяла книжку з віршами почала їх вчити. Але важко запам’ятовуються, лише 65 за місяць вивчила.

У мене щелепа і так відвисла, та коли вона попросила мене перевірити один із віршів, чи правильно вона запам’ятала, виявилося, що вірш аж на три сторінки. На три! Мені б таку пам’ять у мої 20 років!

А насправді, коли бачиш таких людей похилого віку, то ще раз переконуєшся, що вік взагалі не перешкода для повноцінного, активного та насиченого способу життя.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page