fbpx
Історії з життя
На хрестинах нашої доньки, мама голосно поцікавилася в мене, нащо ми взяли в хресні Настю, бо вона ще борг нам не повернула. Тобто людина не надійна

Знаєте, є такі неприємні люди, які люблять лізти до всіх зі своєю, нікому не потрібною, правдою? Думаю, кожен хоч раз у своєму житті зустрічав подібну людину.

Зазвичай, коли доводиться спілкуватися з таким чудом, намагаєшся звести таке спілкування до мінімуму. Якщо це колега, тут, звичайно, важче. Адже кожен день доводиться бачитися. Але можна спілкуватися лише виключно на робочі теми.

А тепер уявіть, що це ваша мама? Це ж зовсім інша реальність! І куди ти від неї дінешся? Вона ж усюди тебе знайде. Вона все про тебе знає. Знає де ти живеш і де працюєш.

Це ще добре, що мені пощастило вдало вийти заміж. Чоловік у мене просто подарунок долі. Я навіть не особливо й помічала, що живу у вічних маминих причіпках та докорах, поки він у мене не поцікавився – скільки ще я збираюся це терпіти.

Улюблена фраза моєї мами – це «хто тобі ще правду скаже, окрім мене». А далі може йти що завгодно. «У тебе боки звисають, а в цій сукні особливо видно», «на підборах ти ходити не вмієш, не носи, їх якщо не можеш», «плечі у тебе як у плавчині, не носи майки на бретелях», «не нафарбованій тобі краще з дому не виходити взагалі».

І це все при тому, що вага в мене вище шістдесяти кілограмів ніколи за життя не піднімалася. А фігура зовсім звичайна, без видимих вад.

На хрестинах нашої доньки, мама голосно поцікавилася в мене, нащо ми взяли в хресні Настю, бо вона ще борг нам не повернула. Тобто людина не надійна.

Мого чоловіка вона не соромиться називати «безруким», коли щось не виходить досить спритно і з першого разу. Другі спроби зазвичай не зараховуються, адже мама не забуде цього промаху вже ніколи.

Мама взагалі вважає себе найрозумнішою. Вона розуміється на всіх темах. Вона і модний експерт та шеф-кухар. І ще багато хто.

Наскільки я пам’ятаю, вона все моє дитинство критикувала мене за мій недолугий вигляд. І це на мені мішком висить, а це взагалі обтягує так, що я схожа на гусеницю або ще гірше на ковбасу в сітці.

Найцікавіше, що всі ці речі вона мені купувала сама.

Я так звикла за своє життя до такої поведінки мами, що сенсу з цим якось боротися не бачила зовсім. Але це було рівно доти, доки у нас не з’явилася донька. Ось тут мені стало просто неймовірно прикро.

Коли мама вперше взяла внучку на руки, вона її так прискіпливо розглядала, ніби то диня на базарі. Явно намагаються щось неякісне впхати, але ти поки що не розумієш, що саме не так.

– Очі в неї якісь вузенькі. А ніс взагалі не зрозумілий! У нас таких носів ніхто не мав. Мабуть, це зять знову постарався. А волосся, волосся! Вона ж дівчинка. Куди їй стільки волосся?

Приблизно такими словами «раділа» мама. Я ж почала розуміти, що за доньку треба якось заступатися. Гаразд, зараз вона маленька і не розуміє, а підросте?

Багато разів ми на цю тему розмовляли із чоловіком. Він казав мені, що не збирається ростити доньку у такій атмосфері. Щоб рідна бабуся все життя втовкмачувала їй, що в неї є виключно одні недоліки.

Але щоразу, коли мама починала штрикати свої шпильки, я, як і в дитинстві, з собою нічого вдіяти не могла. У мені ніби мову віднімає, і я просто мовчу. Чоловік на це дивився-дивився і вирішив брати ситуацію в свої руки.

Нашій доньці вже шість років. Нині наше спілкування з мамою виглядає так. Відпочиваємо разом на пляжі. Донька захотіла собі капелюшка. Ми пішли з нею вибирати. Донька вибрала сама, і ми купили саме той, який вона хотіла.

Мама, побачивши онуку в новому капелюшку:

– Який недолугий капелюх! Як ви могли дозволити їй це купити?

Донька від несподіванки зриває з себе обновку та кидає на пісок. На очі навертаються сльози. Мама, бачачи таку реакцію і мій докірливий погляд, додає:

– Ну, це ж, правда! Чому я мушу їй брехати!

І тут вступає чоловік. Він підбирає капелюшок, обтрушує його і простягає донці:

– Бабуся просто нічого не розуміє в капелюшках. Ти ж бачила, як вона сама ходить.

І підморгує при цьому доньці. Та щаслива, натягує новий капелюх і біжить бавитися у піску.

Мама при цьому вся червоніє та хапає ротом повітря, не знаючи, що їй відповісти. І так на все!

«Вона у вас багато їсть, он яка кругленька» – «так це, напевно, вона у вас вдалася! А у вас добра сотня кіло!».

“Чого вона цілий день біля телевізора сидить за своїми мультиками?” – «тренується, щоб потім, як бабуся, цілий день на пенсії серіали свої дивитися».

«Сукня якогось кольору кислотного! Дивитись аж неприємно» – «давно вам сказати хотів, що цей ваш костюм дуже вас старить, але нагоди якось не було».

Навіть уявити не могла, що це так приємно, коли за тебе і твою дитину просто хтось може ось так заступитися. А мама за останні роки стала за язиком більше стежити.

Ця її «правда» виривається дедалі рідше. Але все одно іноді проскакує.

You cannot copy content of this page