fbpx
Історії з життя
На маленькій львівській кухні, у прозорому пузатому чайнику, кружляли в танці чаїнки, забарвлюючи воду в темно-бурштиновий колір. Анна поклала в рот шматочок молочного шоколаду, коли на її телефон надійшло повідомлення. Вона посміхнулася, вже знаючи від кого воно

Невелике містечко Мо розташоване за п’ятдесят кілометрів від Парижа. Його вузькі вулички та старовинні будівлі роблять його неймовірно затишним і теплим, незважаючи на сірі хмари, які часто висять над гострими шпилями середньовічних замків.

Маленькі кав’ярні відкривають свої двері рано—вранці, щоб місцеві жителі, які поспішають на роботу, встигли насолодитися чашкою ароматної кави.

Бернар сідав за той самий столик біля вікна. Він замовляв чашку кави, круасан і дивився у вікно на місто, яке прокидається.

— Voici votre café, Monsieur! (Ось ваша кава, мосьє!), — говорив господар кав’ярні, ставлячи перед ним білу чашку.

— Merci, Leon! (Дякую, Леоне!), — Відповідав він, стримано посміхаючись.

Коли Леон повертався за свою стійку, Бернар відкривав ноутбук. На блакитному екрані висвічувалося віконце повідомлень.

— Bonjour, mon ange! (Доброго ранку, мій янголе! — писав він і відпивав перший ковток кави.

А на маленькій львівській кухні, у прозорому пузатому чайнику, кружляли в танці чаїнки, забарвлюючи воду в темно-бурштиновий колір. Анна поклала в рот шматочок молочного шоколаду, коли на її телефон надійшло повідомлення. Вона посміхнулася, вже знаючи від кого воно.

— Доброго ранку. милий! — Написала вона у відповідь українською.

Їхнє листування давно перестало носити навчальний характер. Вони обоє вивчили мови, якщо не досконало, то на тому рівні, щоб вільно говорити одне з одним. Коли вони зідзвонювалися в скайпі, то українська мова перепліталася з французькою, французька з українською, вони дарували одне одному посмішки, закохані погляди, торкалися екрана пальцями, щоб хоча б на відстані відчути тепло один одного.

— Яка погода у Львові? — питав він, допиваючи свою каву.

— Знову йде дощ, — відповіла вона, вибігаючи з під’їзду і розкриваючи над головою парасольку.

Вона сиділа в трамваї і, читаючи його повідомлення, посміхалася. Бернар писав про те, що у кафе зайшла тітонька Агнес. Вона носила з собою парасольку-тростину червоного кольору, навіть якщо на вулиці світило сонце.

А Леон завжди розпливався в усмішці, побачивши її і, чемно цілуючи її руку, брав парасольку і ставив її в кутку своєї стійки. Вона сідала за столик і господар кав’ярні вже поспішав до неї з тацею, на якій стояла ароматна чашка кави з корицею та кардамоном, а на блюдці лежали три повітряні безе.

— Bon appétit, mon âme! (Приємного апетиту, душе моя!) — говорив Леон, обдаровуючи тітоньку Агнес ніжним поглядом.

Вона посміхалася йому і надсилала повітряний поцілунок.

— Як це мило! — писала Ганна, дивлячись на фотографію тітоньки Агнес, яка сидить за кутовим столиком.

З фотографій Бернара вона добре вивчила кав’ярню Леона до найдрібніших деталей. Також вона побувала в найкрасивіших куточках містечка Мо, гуляючи разом з ним по старовинних вуличках і милуючись стінами замку по відеозв’язку.

— Я дуже хочу, щоб ти побачила все це на власні очі, — казав він їй, дивлячись своїми блакитними очима в камеру.

А вона, сидячи на лаві у парку, читала йому вірші Ліни Костенко:

«Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.»

Так проходили їхні дні по той бік екрану. Кожен з них мав своє життя, яке вони жили тут і зараз. Кожен із них ходив на роботу, зустрічався з друзями, пив вино у барі. Але у кожного з них було й інше життя, яке належить лише їм двом. І хтозна, можливо, їхнє бажання попрактикувати мови у спілкуванні з носієм, це не просто забаганка. А їхнє знайомство саме в той момент, коли обоє були он-лайн, це знак долі, який дається лише раз і його не можна ігнорувати.

Хтозна!

Життя складається з моментів та можливостей з яких і пишеться книга нашого життя.

За матеріалами – merezhyvo sliv.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page