На столі в Тетяни Анатоліївни задзвонив мобільний. Знову вона пішла на нараду, а телефон залишила. Я підійшла, щоб підняти слухавку. На жаль, то була невтішна новина. Не дай Бог нікому повідомляти комусь недобру звістку. Сьогодні ця роль випала мені. Я поспішила в зал засідань. Та в цей час двері відчинилися, і першою випурхнула Тетяна. Побачивши мене з телефоном у році, вона все зрозуміла з мого співчутливого вигляду й самими губами перепитала: «Мама»? Я тільки обняла її, запевнила, хай за роботу не переживає, звіт здамо, прощання організуємо, в подальшому підтримаємо
З головною економісткою нашого підприємства Тетяною Анатоліївною ми працювали в одному кабінеті. Їй вже було тридцять шість, але заміжньою вона ніколи не була і дітей, звісно, вона не мала, зате повністю віддавалася роботі та вже не зовсім здоровій матері.
На особисте життя Тетяна давно махнула рукою. Хтось колись навіяв їй думку, що вона неприваблива, тож жінка ні косметикою користуватися не хотіла, ні зачіску ніколи не змінювала. А навіщо? Мовляв, вроди макіяжем не додаси. Закрутить свої пишні коси у вузол, одягнеться надто скромно та якось неяскраво, взуття на низькому каблучку – і крутиться, як білка в колесі: робота, ринок, дім, щоб мамі тільки все свіженьке й екологічно чисте купити, приготувати, на прогулянку вивезти.
В нашому відділі Тетяну Анатоліївну всі любили й поважали. Безвідмовна, проста, щира, уважна, співчутлива. Ми біля неї, як біля мами, грілися. Але вона відмовлялася святкувати з нами корпоративи, на дні народження співробітників тільки скидалась грошима, поїхати компанією на природу не бажала: не могла надовше залишити маму. І ось тепер мама залишила її одну.
Наша співробітниця Ліда, розважаючи Тетяну, говорила, що найбільша розрада в житті – діти, тож якби подруга привела на світ немовля, а стосунки з його батьком навіть якщо б і не склалися, то це все одно було б найбільше щастя для неї, адже вона має все – житло і гарну зарплату, то чого більше бажати. Тетяна вхопилася за цю думку, як за рятівну соломинку, але де ж того чоловіка шукати, якщо вона таки неприваблива й не навчилася за своєю зовнішністю дбати. Не в салон краси ж бігати й на дискотеку ходити.
– Таню, при чому тут зовнішність, хоча гріх тобі на неї скаржитись, – говорила їй Ліда, – душа в тебе прекрасна. Невже ніхто не оцінить?
– Та хто й коли мою душу побачить? – сумнівалась Тетяна. – Спочатку картинка для очей, а душу почути треба.
Ліда всміхнулися:
– Картинка – справа техніки. Ми й без салону зараз із тебе красуню створимо. Ану ж бо, дівчата, давайте чаклувати: коси розпустимо, очі підведемо… В кого там червона помада? Не сперечайся, нічого не занадто.
Я в обідню перерву збігала в магазин і купила собі красиву блузку.
– Тетяно Анатоліївно, ану приміряйте, якраз ваш розмір. Будь ласка, побудьте моделлю. О-о, клас! Тепер усміхніться для портрета, сииир. Та у вас усмішка білозуба голлівудська.
Ми в колективі змовилися й по черзі ходили з Тетяною то в кіно, то на концерт, то просто гуляли біля фонтану. Але в кожного своя сім’я, свої справи. Тетяна це відчувала й не хотіла зловживати доброзичливістю колективу. Тоді я відважилася:
– Тетяно Анатоліївно, надворі ХХІ століття, стільки можливостей. А дозвольте я вас на сайті зареєструю. Поспілкуєтеся в неті вечорами вдома й не сидітимете на роботі до 22:30. Я ж бачу в журналі, коли ви охоронцю ключі здавали. Ось є. Все по-чесному. Років ваших не вкрала. А фотку ось цю, де ви усміхаєтеся, візьмемо.
Ви не повірите, але відгукнувся серйозний 46-річний чоловік Микола, і зав’язалося листування, особливо зворушливі повідомлення від нього, а згодом він запропонував зустрітися, відчувши, як сам сказав, що вони споріднені душі. Микола був одружений і розлучився, бо не зійшлися характерами його мама й дружина, сумно пожартував він.
Через два тижні зустрічей запропонував Тетяні познайомитися з його мамою, з якою досі проживав. Та після того знайомства Тетяна Анатоліївна довго не могла прийти до себе. Мама Миколи зразу показала свій норов: і з квітами синова дівчина не вгадала, і торт їй не сподобався, і в бухгалтерії невістка зранку до вечора пропадатиме, а їй в домі помічниця потрібна. «Вибачте за турботу», – Тетяна поспішно покинула квартиру. Микола не наздоганяв її, а заспокоював маму.
Все повернулося на круги свої. Тетяна Анатоліївна замкнулася в собі, видалилася з сайту, перестала наносити макіяж, взула зручні туфлі й знову засиджувалася на роботі. А Микола телефонував, вона не відповідала, але номер не блокувала. Тож коли Тетяна була на нараді, а мобільний знов залишила, я не витримала й взяла слухавку. Коли ж на екрані побачила «Коля» відповіла й почала розхвалювати нашу Тетяну. «А ви будьте наполегливішим, пане Миколо, прийдіть в офіс із квітами, запросіть у ресторан, щоб вона не засиджувалася на роботі», – стала я навіщось повчати дорослого чоловіка, аж самій потім незручно стало.
Я була готова покірно вислухати Тетяну Анатоліївну, коли вона сваритиме мене, що втручаюся в її життя. Та я не переживала: гніватися довго вона не вміла. Коли нарада закінчилася, я готувалася зізнатися Тетяні в своєму вчинку, але мене випередив Микола, який зайшов в кабінет із величезним оберемком розкішним троянд. Не «мільйон червоних руж», але все одно то було вражаюче. На стіл він поклав також велику коробку вишуканих цукерків. «Для чарівних співробітниць моєї Тетянки», – сказав. Такий галантний чоловік. Нас із Лідою нібито викликав шеф, і ми залишили закоханих наодинці.
Тетяна Анатоліївна згодом розказала нам, що Миколі вдалося вмовити маму дозволити йому переселитися до дружини і найняти їй доглядальницю. А коли в подружжя народився синочок, свекруха стала гарною бабусею і полюбила свою невістку. Ми раді за нашу Тетяну. А деяким людям хотілося б побажати бути доброзичливішими, цінувати й берегти внутрішній духовний світ людини, а не тільки її зовнішню красу і вишуканий одяг.