Три роки тому мої батьки розлучилися після 20 років шлюбу. Мама виставила тата з дому, і він переїхав жити до мене.
Через декілька місяців мій татко знову знайшов собі любов. Йому було за 40, а його обраниці – як мені, до того ж вона ще моя однокурсниця.
Я сама, не розуміючи наслідків їх і познайомила. Лариса, так звати мою подругу, частенько приходила до мене ночувати, тому що її батьки ніколи мирно не жили і частенько заливали за комір. От я жаліючи її запропонувала інколи, коли особливо шумно в неї вдома, приходити до мене.
– Нічого собі, це все твоє? – вимовила Лариса, обійшовши мою квартиру.
– Ні, татове! – я сказала не зовсім правду. Чомусь мені було соромно говорити, що все це я дістала у спадок він самотньої тітки, яка все життя пропрацювала на хороших посадах і об’їздила майже увесь світ збираючи найдорожчі меблі і цінні речі.
Одного разу подруга залишилася у мене саме тоді коли я впустила жити до себе тата. Відтоді вона приходила все частіше і частіше, мотивуючи тим, що її батьки спокою не дають.
Через певний період часу я поїхала до мами погостювати з ночівлею. Але моїм планам не судилось здійснитись. Мама була ображена на тата і те, що я його прихистила для неї стало справжнім розчаруванням. Розмова не вдалась і я поїхала додому.
Повернувшись я побачила не аби яку сцену, яку б воліла зовсім не бачити. Моя, так звана подруга з моїм татом разом.
– Хіба не можна було? Твій тато вже дорослий, вільний чоловік. – посміхалася Лариса. – Мені здається, що тобі доведеться переїхати, бо ми вирішили жити разом!
Я подивилася на тата, він відвів погляд і почав виправдовуватися:
– Ти не переймайся ти. Зрозумій, у нас з твоєю мамою все скінчено. Невже я не маю права бути щасливим?
– Маєш, але не в моїй квартирі!
– Чого ти починаєш? – почала Лариса. – Невже вона не повинна переїхати до своєї мами? Нам з тобою і нашій майбутній дитині тут не вистачить місця, якщо вона залишиться.
Ну звичайно! Я відразу згадала її захоплення квартирою. Ось чому мій тато їй був потрібен! Я мало не засміялась у голос. Ларису виставила, незважаючи на татові заперечення. Вона кликала його з собою, але він відмовився. Однак я розуміла, що вони ще зустрічаються.
На початку другого курсу Лариси не було і ніхто не знав, де вона поділася. Я в тата не питала, але бачила, що його щось бентежить і дуже. Що це було, я зрозуміла, коли повернувшись додому побачила дитячий візок у коридорі і купу речей поруч. На всю квартиру плакала дитина.
— Ось, – мовив тато якось винувато, – Лариса зустріла іноземця і виїхала з країни, а малу мені залишила. Ти ж нас не вижинеш, правда. Розумієш же, що мені з малою йти нікуди?
Звісно, я дозволила їм пожити певний час, але мій тато ніколи не зміниться. Спочатку він опікувався дитиною, але все частіше почав десь затримуватись, аж поки не зник спочатку на день, а потім і на тиждень.
От тепер сиджу я з цією дитиною і ніяк не можу зрозуміти, що ж робити. Мені двадцять три я студентка і повинна ростити свою сестру? Розумію, що це мені не під силу, але й віддати дитя рука не підіймається. Поліночка сонечко і квіточка, ну як я зможу. але й узяти на себе таку відповідальність не можу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
