fbpx

На початку мого шлюбу з Ігорем я була тендітною і ніжною. Але після першої дитини щось в мені сталося і я ніяк не могла вернутися в свій розмір. Що я лише не робила, наче й скидала вагу, але через кілька місяців долучалося ще стільки ж. Чоловік зі словами не крився і казав мені в очі, що не хоче зі мною жити, бо не хоче мене бачити.

– Що з тобою сталося? Та ти така, що я в одній кімнаті бути з тобою не можу!

Що я його просила, що я переконувала, що це з усіма буває, але потім все прийде в норму. Пройшло п’ять років, але я в норму не прийшла і чоловік не впинявся мені це сказати в очі, а потім заявив, що він має іншу.

– Ти мені не потрібна, – сказав і уточнив, – отака!

– Але я думала ти мене любиш не за фігуру, а за те, яка я людина.

– Ага, зараз. Хто таке каже, той просто бреше. Я тебе й так достатньо терпів, тому йди геть з моєї квартири.

Прийшлося мені піти до батьків, а він щасливо зажив з новою жінкою у квартирі, яка була його батьків.

Мені прийшлося дуже несолодко, бо мама була на боці зятя та й батько казав, що просто треба себе взяти в руки. Тому я вирішила, що краще я поїду в іншу країну і хоч там не буду чути такі цінні поради.

В іншому оточенні я якось себе по-іншому почала почувати і таке було враження, наче я знову та жінка, яка була до Ігоря, яка мріяла про власну квартиру, машину, кар’єру, а вже потім була сім’я. А я почала навпаки і от що з того вийшло.

Дуже швидко я прийшла до своєї норми, бо забула, що маю худнути, розумієте, який сміх? Все сталося наче само собою.

Мені вдалося закріпитися в чужій країні і я згодом перевезла сина і маму на першу пору, щоб помогти зі школою.

Там я зустріла й своє кохання, Сергія, який теж був вихідцем з України, але з дитинства жив там. Отак у нас з’явився і власний дім і спільна дитина. Я дуже хвилювалася, що знову почнеться та ж історія, що й з першим чоловіком, але цього не сталося, хоч я мала доволі довго зайву вагу. Просто мені вдалося швидше її скинути, бо чоловік не наголошував на цьому щодня. Він хвилювався аби мені було добре, аби я могла поспати, він залюбки гуляв з дітьми і так само вставав серед ночі до дитини. Тут це нормально і жінка має більше сили для відновлення.

Але до чого я це веду, що зараз мені п’ятдесят років і я поїхала до мами на ювілей, бо ж коли ще приїду? Накупила всім подарунків і їду. Там гарно ми посиділи, ресторан був чудовим і кухня взагалі понад усі похвали.

Сидимо ми і тут я краєм ока бачу свого колишнього чоловіка, опецькуватого і лисіючого, а поруч з ним таку ж жінку! І знаєте що? Я пішла до нього привітатися! А він очі на мене витріщив, наче побачив якусь примару. А я так щебечу, як наш син влаштувався, що у нього гарна робота і чудова дівчина і я дуже рада, що він тоді мене покинув, бо я б ніколи не була щаслива, як жінка, дружина і мама.

Усе це говорю йому і бачу, як лице його жінки видовжується в злобі. А вона що думала, коли чужого чоловіка від дружини з дитиною забирала? Що вона особлива і так буде завжди? А доля дивися як розігнала їх в прямому розумінні цього слова.

Я вернулася за наш стіл і весь вечір відчувала, що вони з мене погляду не зводять. І мені від того було неприємно вже в тому ресторані знаходитися. Ні, не від того, яка у цієї парочки зовнішність, а від того, яке у них нутро було і є.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page