fbpx
Історії з життя
На початку урочистостей до установи вбігає жінка, шукаючи дочку. Виявляється, то Юлина мати. Хтось їй сказав про реєстрацію шлюбу. Ох і сварку вона влаштувала! Не дозволяє Юлі за Сергія заміж виходити, і край!

Скільки написано про свекрух! І такі вони, і сякі, й капосні, і сварливі. Бідні невістки світу білого через них не бачать. Не всі з цих закидів справедливі. Я розповім про тещу, яка поламала життя єдиній дочці й зятеві, звичайно, теж.

Було це кілька років тому, я працювала в РАЦСі. Добре пам’ятаю, як прийшли реєструвати шлюб вродливі, дуже схожі чимсь між собою Сергій і Юля. Йому 21, їй щойно виповнилося 19.

Подали вони заяву. Їм призначили день і час реєстрації. Молоді сказали, що весільної церемонії в них не буде, на реєстрацію прийдуть удвох. Однак через місяць вони з’явилися не самі, а з друзями та батьками Сергія.

На початку урочистостей до установи вбігає жінка, шукаючи дочку. Виявляється, то Юлина мати. Хтось їй сказав про реєстрацію шлюбу. Ох і сварку вона влаштувала! Не дозволяє Юлі за Сергія заміж виходити, і край!

Де в чому жінку можна було зрозуміти. Дочка повелася негарно, пішла проти її волі. Але закон не був порушений, Юля повнолітня. Тоді гнів, образу на дочку і сватів жінка вилила на нас, працівників РАЦСу. Перепало всім. У відповідь ми, як могли, заспокоювали її: «Аби Сергій та Юля щасливі були. А ви помиритесь, усе владнається»…

Проте жінка нічого не хотіла чути:

— Ні! Буде так, як я скажу!

Словом, життя молодої сім’ї почалося зі сварки.

Жили вони спершу у свекрів. Та сваха і там влаштовувала концертии.

Проклинала дочку, а найбільше зятя. Сергієвим батькам це набридло, і молоді вимушені були винайняти квартиру та перебратися туди.

Потім на іншу… Спокою не було ніде.

Згодом до мене дійшли чутки, що вони помирилися, молоде подружжя навіть пішло жити до Юлиних батьків. Але минув рік, і пара подала заяву про розлучення. Зажурений Сергій пояснював: «Не про такого зятя мріяла теща. Про «крутого». А я фельдшер»…

Призначеного дня вони не прийшли, і я було подумала, що все ж таки помирилися. Проте трохи згодом у РАЦСі з’явилися Сергій, Юля з немовлям на руках і Юлина мати. Я зраділа, подумавши, що вони реєструють новонародженого. Мабуть, дитя об’єднало їх, і бабуся нарешті заспокоїлася. Та де там! Таки розлучаються!

Без суду, за взаємною згодою, подружжя може розлучитися, коли в них нема неповнолітніх дітей. Попри це Юлина мати вимагала розірвати шлюб негайно. Поводилась настільки “голосно”, що довелося пригрозити — зателефоную, мовляв, до поліції, якщо вона не вгамується.

Скажете, невихована жінка, що з неї візьмеш? Так ні ж! Вона має педагогічну освіту, працює вихователькою в дитячому садку.

Сергія і Юлю розлучив суд. Я цікавилась, як життя Юлі склалося далі. Вона ще раз вийшла заміж. Народила другу дитину. Однак і в цьому шлюбі все не складалося. Не подобався тещі й цей зять. Повчала, влаштовувала колотнечі…

Юля вродлива, чоловіки на неї заглядаються, а залишилась незаміжньою.

Нещодавно ми з нею зустрілися. Побачила вона мене і гірко заплакала.

— Я так любила Сергія… Хороший він, добрий. А тепер я сама.

— Ти вже своїх дітей маєш, а все одно дозволяєш матері втручатись у власне життя, розпоряджатися ним. Чому?

— Мати мені добра хоче, любить мене…

Отака материнська любов. Юля плаче, діти ростуть без батька.

Автор: Любов МАТВІЄНКО.

Вербиченька.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page