Якби свекруха не була мені такою приємною в той період мого одруження, то я б її й не прийняла, але ця жінка була тим, заради кого я той шлюб п’ять років і прожила.
Мені було тридцять п’ять, коли я зустріла Сашка. Гарний, розумний, свій будинок, правда з мамою на додачу.
– Розумієш, я давно хотів мати свій будинок за містом, а грошей завжди не вистачало. То я поки був молодшим. То їздив на заробітки та будинок звів, але потім вже не хотів так тяжко працювати. тому попросив маму продати квартиру і так вкластися в доведення будинку до ладу. От вона й погодилася. Не кожна це зрозуміє.
Я була ладна зрозуміти все і ще й дивувалася, як таку добру жінку, як Лідія Петрівна, можна було вважати за перешкоду для шлюбу?
Ми одружилися і почали разом жити, але тут почала все більше і більше проявлятися чоловікова зарозумілість. Я нормально реагую на зауваження, але Сашко не зупинявся на звичайному короткому зауваженні, ні, це б був не він. Йому треба було зачепити всі моральні і фізичні недоліки, які він до цього спостеріг і ще й з кимось порівняти, хто безперечно, зробив би краще.
Лідія Петрівна намагалася якось згладжувати такі моменти, переводила все в жарт, чи просто заривала рот Сашка рукою. Спочатку це вдавалося, але з часом навіть це перестало діяти.
Знаєте, я сто разів хотіла піти, адже мене нічого не тримало біля Саші: дітей не було, почуття мої давно остигли. Проте, свекруха мені була за маму, вона й розпитає, що на роботі, щось смачне приготує, гомонимо собі про щось, адже вона дуже мудра жінка і почуття гумору чудове. Та мені не так був потрібен чоловік, як мама, адже моєї не стало надто рано.
Я б ще довго закривала очі на поведінку чоловіка, але він мене ошелешив звісткою, що у нього інша жінка, тому дуже скоро я опинилася з валізами у будинку моєї матері в селі. Добре, що хоч за домом сусід приглядав і я мала куди прийти.
Поки я освоювалася в селі мені часто телефонувала свекруха, мовляв, вертайся, ця нашу хату занапастить, борися за чоловіка, але я не хотіла, навіть полегкість відчула, коли чоловік таке вчинив.
І тоді приїхала вона.
Сказала, що не може з сином жити, адже він повністю під впливом тієї жінки, що на нього геть не схоже.
І отак стали ми жити вдвох. Я на роботу доїжджала, а мама мене чекала вдома. Сусід приходив щось лагодив, пояснював мамі, як правильно розпалювати піч і так він вже зачастив, що стало зрозуміло, що пора їм обом сходитися та жити.
– Навіть не думала, що в свої роки щастя знайду, – вся цвіла мама.
– Вітаю і благословляю, – від щирого серця сказала я.
Сусід справді чоловік толковий, у нього хата вся відремонтована, тому він молоду дружину забрав до себе і мене кликав, але я вже краще в себе вдома побуду.
Йшов час, але Саша не подавав ніякі папери і я дуже дивувалася тому. Десь через рік в мене нарешті дійшли руки дізнатися чи я не вільна жінка, бо мені треба було вже одружуватися, щоб дитина з’явилася в законному шлюбі.
І ось тут і виявилося, що ті чари, які закрили рот Саші не такі вже й чудесні, бо просто вони обоє з жінкою гуляли й з хати, яку так він роки будував і облаштовував, зробили стайню. Тому зайнятий був чоловік теж.
Я про це мамі нічого не сказала, бо менше знає – краще їй живеться, а Саша дорослий і сам своє життя збудував. Хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
