Моя мама ніколи мені мамою і не була. Віддала у три роки мене бабусі на літо, та так і завіялась. Бабуся поплакала трішки, а потім втерши сльозу сказала, що віднині вона мені і за маму і за тата і за дідуся з бабусею. Проте, трішки пізніше в її житті з’явився Олег Дмитрович. І наше з нею життя змінилось кардинально.
Бабуся кізоньку свою на продаж виставила, геть у газету об’яву дала, адже та була якась племінна і породиста. Коштувала не мало, тож бабуся і не сподівалась її продати. Сміялась, що за ті гроші люди корови купують, а вона козу з паспортом.
Проте через кілька днів після виходу того номера до нашого подвір’я бус під’їхав. Приїхали покупці з іншої області. Обійшли козу з усіх боків у зуби зазирнули на копита поглянули подоїли і вирішили брати. Бабуся у мене жінка гостинна і добра, сказала, що не відпустить покупців, доки ті не поїдять, бо з дороги. та й знову у дорогу.
За стіл сів і водій. Високий сивочолий чоловік мало говорив, а лиш дивився на нас із бубусею якось дивно. Пам’ятаю. що він мені чимось був схожим на діда Мороза, от тільки без бороди. погляд добрий і все обличчя ніби сміється.
кізонька наша до нових господарів поїхала. а Той водій приїхав бабусю мою сватати. Добре пам’ятаю її щире здивування. ну як так – вона його не знає. він її. Яке сватання. Проте, Олег Дмитрович виявився людиною наполегливою і дуже доброю. Поки моя бабуся щось проти говорила він і паркан нам поладнав і двері у сараї полагодив.
Наступного дня приїхав і почав накриття над ганком лагодити і комина нам мурувати. бабуся була проти, а він робив і нічого не говорив. Місяць от так до нас їздив, бабуся аж вихудла так переймалась отими його візитами. Лячно їй було, але одного дня наш сільский священик якого щойно у наш храм перевели прийшов до бабусі і розповів, що служив у селі в якому Олег Дмитрович проживає. так добрішої і інтелігентнішої людини він і не знав ніколи. розповів що був він одруженим, але жінки не стало швидко. Жив він сам і хоч які до нього господині сватались. та він ні на кого уваги не звертав.
От тоді вже бабуся і прийняла Олега Дмитровича. В моєму жимтті з’явився найкращий у світі тато і дідусь в одній особі. Вони мене виростили дали освіту віддали заміж. Бабуся і дідусь бавили моїх діток і допомагали в усьому. Три роки бабуся лежала а Олег Дмитрович її глядів – про те аби я бабусю до себе забрала і мови не було. Дідусь не давав.
Бабусі не стало, Олег Дмитрович жив сам п’ять років. Йому було під сімдесят із гаком і я вже думала його до себе забрати, але в його житті з’явилась Валентина. Жінка до нас в село десь зі Сходу приїхала. Дідусь їй допомагав хату до ладу привезти і не зчувся,як вона з дітьми і онуками вже з ним жила у нашому домі. Я кілька разів приїздила, ніби все добре у них було.
На Різдво у дідуся був день народження. Я з дітьми і чоловіком, як завжди з повними торбами продуктів і наїдків приїхала його вітати, проте вже за годину мусили назад вертати.
Тітка Валя була дуже незадоволена нас бачити:
— Могли попередити, – заявила вона склавши руки в боки, – Що за мода на гостину без дзвінка. У нас своя сім’я куди ще вам сісти?
Я не хотіла у такий день щось комусь доводити, лиш викликала дідуся і віддала торби. Проте, коли він їх у дім заносив, я добре чула як волала та Валентина. Мовляв нащо як вона свого наготувала.
Прошу тепер вашої поради, бо не знаю, як і бути. Дідусь мій при здоров’ї ще дужий і сильний, проте дуже добрий. дім там мій і на мене давно оформлений.
Як бути? втрутитись в особисте життя дідуся, чи якщо йому усе до душі, то хай собі живуть все одно той дім пусткою стояв би? Чи як бути. Валю ту за двері, але ж і дідусь слідом піде а в нашій хаті усе його життя.
Розгублена…
16,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
