Мені насамперед потрібно було подбати про маму: а неї стрімко знижувався зір. Все в нас ніби й було: чудовий фахівець, оптимістичні прогнози, відкладені на кращі часи мамині гроші та її бажання нормально бачити. Однак через здорожчання бракувало ще половини суми та було обмаль часу, щоб її назбирати. Я себе картала, що не змусила маму раніше обстежитися у професіоналів, тоді, можливо, обійшлося б краплями-мазями.
Дорікала я собі ще одним, що пустила на самоплив захоплення мого чоловіка іграми. Минув рік, як він потрапив під скорочення штатів, і дотепер ніде не працює, щось ніби і шукає в Інтернеті, але насправді тільки в комп’ютері зависає. Спочатку я його трохи від тої справи відволікала, а далі махнула рукою й почала задумуватися про розлучення, та не хотіла повторювати долю мами. Мій тато також був вкрай байдужим і пальцем не поворухнув, щоб забезпечити сім’ю. Хоч все лягало на мамині плечі, він ще й жити з нами не захотів, бо дружина його, бач, щодня пиляє.
Вдома я сказала Сашкові про мамину проблему. Він тільки розвів руками. Я взялася шукати додаткову роботу, і мені пощастило влаштуватися вечірньою операторкою Кол-центру.
Після основної роботи я бігла в інше приміщення й сідала за комп’ютер. Якось на моєму столику я побачила розкішний букет троянд. Дівчата, що працювали поруч, казали, що то не їхній, що навіть не зауважили, хто його поклав. Через ті клопоти я й забула, що в мене день народження, та й не казала нічого своїм колежанкам. Аж тут заходить шеф і вітає мене, мовляв, переглядав документи працівників і побачив сьогоднішню дату, тільки дивується, що я не признаюся. Ну я й сказала, чого мені не до святкування. Керівник мені на те: «В нас на фірмі є каса взаємодопомоги: берете, скільки там буде в наявності й віддаватимете частинами до кінця року із щомісячної зарплати». Я була безмежно щаслива.
Та вдома мій букет від шефа, товстий конверт із грошима та ще мої пізні повернення додому не тільки підняли мого Сашка з дивана, а зчинили в його думках справжню бурю від ненайкращих думок.
Він вмить включив такого Отелло, що я аж прозріла від його раптового перевтілення, та швидко згас, і мене не спіткала доля Дездемони. Зате вранці благовірний знову накрутив себе й помчав розбиратися з моїм шефом. А я поспішила до мами, щоб якнайскоріше оплатити процедуру.
На роботі мене чекав неприємний сюрприз: викликав шеф, дав аркуш і ручку написати заяву на звільнення і якнайскоріше повернути всю суму в касу фірми, мовляв, він дорожить своєю репутацією, не має бажання вислуховувати чоловіка-ревнивця своєї співробітниці і водночас спонсорувати його тещу. За чоловіка я вибачалася, але й заяву підписала. От звідки взяти гроші, щоб повернути фірмі – не уявляла.
Вдома я шукала хоч якісь краплі, щоб заспокоїтися. Сашка вдома не було, а я нізащо в світі не хотіла його в цю хвилину бачити. Та він явився. Так увесь і сяяв, як нова копійка. Хоч почувався винним переді мною, перепрошував, але тішився, як дитина: «Кохана, я знайшов роботу. Мій друг приїхав із закордону, відкриває свою «ІТ-компанію», бере мене до себе, погодився виплатити мені аванс. Так що віднеси цю суму своєму шефу й звільнися з вечірньої роботи».
Моя мама зараз добре бачить. Сашко непогано заробляє. Я поки що працюю на основній роботі. Чому поки що? Бо ношу під серцем нашу з Сашком довгождану дитину. І моя мама бачитиме щасливу усмішку внучка чи внучки. Буде сюрприз.
