fbpx

На схилі літ мама таки знайшла мого батька, але те, що він їй наговорив, вже й мене зобов’язує до якихось дій і це мені не дає спокою

Моїй мамі зараз сімдесят років і вона вже почала мати певні проблеми з самопочуттям, саме тому й відкрила мені таємницю мого батька. Колись вона мені говорила, що він найкращий у світі, але пропав безвісти, але я маю ним пишатися, а на практиці виявилося все геть банально.

– Доню, – почала мама,- Ти знаєш, що ще кілька років і мене не стане, а я маю таємницю і перед тобою, і перед твоїм батьком. Він живий, дитино, і живе в обласному центрі.

Я руками сплеснула і зовсім не від радості, а від того, що нащо вона мені тоді такі небилиці плела в дитинстві і юності? А тепер ось – батько у тебе є, а що далі?

– Я йому вже написала, що хочу поговорити, почути його голос і побачити. Не знаю, як віднесеться до того його дружина.

Приплили. Батько не просто є, а й всі ці роки був щасливо одружений.

Моя мама була молодою практиканткою, а він її бригадиром, вводив в курс справ, видавався їй неземним красенем, досвідченим чоловіком, хоч був старшим за неї всього на десять років.

Вона тоді й не думала про те чи є там у нього дружина і діти чи ні, просто кинулася в вир почуттів з головою. Вони зустрічалися, то в її кімнатці в гуртожитку, то в когось з його друзів. З часом прийшло прозріння, адже треба було щось вирішувати, бо якщо це таке сильне почуття, то Матвій, так звали батька, мав піти з родини і жити з нею. І тут мій батько почав тягнути цей процес возз’єднання з коханою людиною.

– Там було двоє дітей і він не хотів їх кидати. Мене тоді почала гризти совість, Соломіє, – продовжувала мама, – А ще я вірила, що як поїду. То він мене шукатиме і знайде. Тоді це буде підтвердження його кохання.

Мама звільнилася з роботи і поїхала в рідне містечко, батько знав звідки вона, але так її й не знайшов. Потім зрозуміла, що при надії і на світ з’явилася я, мама так заміж і не вийшла, бо все життя чекала на батька. Вона й мені те все плела аби тато героїчно вернувся і я пишалася ним.

А тепер мама захотіла попросити пробачення в дружини Матвія за те, що тоді їй причинила, хотіла мене залишити з родиною, не саму. Хоча я маю своїх дітей і онуків вже чекаю.

Настав день, коли батько відповів, зателефонував мамі по відеозв’язку. Я сиділа збоку, бо в разі чого мамі потрібна буде допомога. Вони довго пригадували минуле, аж мені було незручно слухати. А далі батько давай і скажи:

– Моя Василина в п’ятдесят пішла, я вже тридцять років сам, Галю. А тепер я нікому й не потрібен – діти хто де, навіть рідко телефонують, то якби ти синові не написала чи він не мій, то я б про тебе й не згадав.

Мама мовчала, а тоді й каже:

– Матвію, у тебе ще є донька, то я хочу аби вона знала, що має родину.

– Донька, то добре, – каже він, – Мені треба вже допомога, я вже сил не маю, то добре, буде мене доглядати.

Я вийшла на цих словах з хати, бо з якого дива я маю тепер доглядати за цим чоловіком, який все своє життя провеселився, а тепер ще на нього щастя впало, бо буде донька йог старість доглядати. Я розумію, що він не знав про моє існування, але за бажання міг і довідатися. Чому він маму не знайшов тридцять років тому?

Я зайшла до хати, коли мама вже закінчила розмову. Вона виглядала дуже задуманою і я не хочу й питати, що твориться в її душі.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page